Проща

До наступної прощі залишилось ...

наразі немає запланованих прощ :(

Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його. (від Матвія 26:1-14-16) А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене… А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи? А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився! Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав… Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця. (від Матвія 26:1-17-29) А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї. А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні. (від Матвія 26:1-30-35) Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам. І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною… І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти… І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя! І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, і до рук грішникам виданий буде Син Людський… Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник! (від Матвія 26:1-36-46) І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його. А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить? Тієї години промовив Ісус до народу: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків. Усі учні тоді залишили Його й повтікали… (від Матвія 26:1-47-56) А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе? Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти,... Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому. І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе. (від Матвія 13:1-44-52) І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру. (від Матвія 13:1-53-58) Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним… Бо Ірод схопив був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати! І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали. А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!… І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері… А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. (від Матвія 14:1-1-12) Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п'ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жінок і дітей. (від Матвія 14:1-13-21) І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь! Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий! (від Матвія 14:1-22-33) Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був. (від Матвія 14:1-34-36) Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають. А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові, то мож... І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайордання. (від Матвія 4:1-23-25) І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. (від Матвія 5:1-1-12) Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. (від Матвія 5:1-13-16) Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне! (від Матвія 5:1-17-20) Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (від Матвія 5:1-21-26) Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. (від Матвія 5:1-27-32) Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого. (від Матвія 5:1-33-37) Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього. (від Матвія 5:1-38-42) Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви ма... Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають. А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої? І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати! (від Матвія 12:1-46-50) Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. (від Матвія 13:1-1-3) І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! (від Матвія 13:1-4-9) І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них? А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите… Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули. (від Матвія 13:1-10-17) Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро. (від Матвія 13:1-18-23) Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї. (від Матвія 13:1-24-30) Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне. (від Матвія 13:1-31-33) Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу! (від Матвія 13:1-34-35) Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи. (від Матвія 13:1-36-39) І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає! (від Матвія 13:1-40-43) Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів. Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм. Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син? І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова… І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. (від Матвія 22:1-41-46) Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! (від Матвія 23:1-1-7) А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться. (від Матвія 23:1-8-12) Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас! (від Матвія 23:1-13-15) Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. (від Матвія 23:1-16-22) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня! (від Матвія 23:1-23-28) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам'ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни? І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я! (від Матвія 23:1-29-39) І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмові. Він же промовив у відповідь їм: Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!… (від Матвія 24:1-1-2) Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, б... Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований. Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони. Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Бо він знав, що Його через заздрощі видали. Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього… А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти. Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву. Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!… А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде! І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите… А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!… Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був. (від Матвія 27:1-11-26) Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…(від Матвія 27:1-27-30) А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття. А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище, дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба. І, посідавши, стерегли Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський. Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч. (від Матвія 27:1-31-38) А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий… Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті. (від Матвія 27:1-39-44) А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю. А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити. Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його. А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав… І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий! Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували. Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих. (від Матвія 27:1-45-56) А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім'я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою, і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов. Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу. (від Матвія 27:1-57-61) А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкр... А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. (від Матвія 6:1-5-14) А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! (від Матвія 6:1-16-23) Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи! (від Матвія 6:1-24-34) Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас… (від Матвія 7:1-1-6) Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки. (від Матвія 7:1-7-12) Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її! (від Матвія 7:1-13-14) Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидаєт... Бо скорбота велика настане тоді, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться. Тоді, як хто скаже до вас: Ото, Христос тут чи Отам, не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: Ось Він у пустині не виходьте, Ось Він у криївках не вірте! Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського. Бо де труп, там зберуться орли. (від Матвія 24:1-21-28) І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його. Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько, під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої! (від Матвія 24:1-29-35) А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець. Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського. Будуть двоє на полі тоді, один візьметься, а другий полишиться. Дві будуть молоти на жорнах, одна візьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте! (від Матвія 24:1-36-44) Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, буде плач там і скрегіт зубів! (від Матвія 24:1-45-51) Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський! (від Матвія 25:1-1-13) Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, приніс іще п'ять талантів і сказав: Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п'ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. Сказав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє… І в... Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом. (від Матвія 17:1-19-21) Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…(від Матвія 17:1-22-23) Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…(від Матвія 17:1-24-27) Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині… Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса! (від Матвія 18:1-1-7) Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих; кажу бо Я вам, що їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. (від Матвія 18:1-8-10) Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев'ятдесятьох і дев'ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих. (від Матвія 18:1-11-14) А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі, розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них. (від Матвія 18:1-15-20) Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! (від Матвія 18:1-21-22) Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця сво... А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене! А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: Гляди, не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво. (від Матвія 8:1-1-4) А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає. Він говорить йому: Я прийду й уздоровлю його. А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!… І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його. (від Матвія 8:1-5-13) Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, і гарячка покинула ту… І встала вона, та й Йому прислуговувала! А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс. (від Матвія 8:1-14-17) А як угледів Ісус навколо Себе багато народу, наказав переплинути на той бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: Учителю, я піду за Тобою, хоч би куди ти пішов! Промовляє до нього Ісус: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити… А інший із учнів промовив до Нього: Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати. А Ісус йому каже: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх! І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав… І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала… А народ дивувався й казав: Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому? (від Матвія 8:1-18-27) І, як прибув Він на той бік, до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити? А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней. А Він відповів їм: Ідіть. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, і потопився в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!.. (від Матвія 8:1-28-34) І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув. І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає. Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх? Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!… (від Матвія 9:1-1-8) А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками? А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння. (від Матвія 9:1-9-13) Тоді приступили до Нього Іванові учні та й кажуть: Чому постимо ми й фарисеї, а учні Твої не постять? Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них...

Літургією крок за кроком. Ч. 7-8

Літургією крок за кроком. Ч. 7

Ми продовжуємо крокувати, розбираючи частини літургії. Так, минулого разу ми завершили пояснення «Херувимської пісні» та великого входу.

Після нього проходить діалог, який розпочинає священик: «Пом'яни мене, брате і співслужителю», на що диякон відповідає: «Нехай пом'яне Господь Бог священство твоє в Царстві Своїм». Священик далі наполегливо просить диякона про молитву - «Помолися за мене, співслужителю мій». Диякон схиляє свою голову перед священиком, що є виявом пошани до нього і його священства, і відповідає: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього осінить тебе». Відповідь диякона вказує і пригадує священикові, що все здійснюється з волі Божої і в силі Святого Духа. Ієрей відповідає: «Той же Дух нехай співдіє з нами по всі дні життя нашого». Цей вислів має глибокий зміст - священик розуміє важливість і святість літургії, мало того, священик вказує дияконові на те, що священство походить від Бога, і воно завжди є під опікою Святого Духа.

Таїнство священства звершується навіки, коли прийняв його, то усунути вже буде неможливо - це печать і дар Святого Духа. Диякон, усвідомлюючи це, звертається з проханням до священика «Пом'яни мене, владико святий», чим показує, що він також приступає до цього служіння із страхом Божим, усвідомлюючи важливість тієї частини літургії. Ієрей благословляє диякона рукою, мовивши: «Нехай пом'яне тебе Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Диякон погоджується із служителем Господнім, відповідаючи ієреєві «Амінь», і поклонившись йому, виходить північними дверима на єктенію.

Ставши на своєму місці перед іконостасом, диякон розпочинає просительну (прохальну, благальну) єктенію, в якій закликає до братньої любові і визнання своєї віри. Розпочинається вона закликом до молитви: «Сповнім молитву нашу Господеві», а потім переходить до благання за дари, які стоять на престолі й мають бути освяченими в Тіло і Кров Христову - «За принесені чесні дари Господеві помолімся». Молитись за дари нас також закликає Миколай Кавасила (пояснення літургії, 25).

Диякон закликає молитись і за саме місце, де звершується ця літургія - храм, як і за всю Церкву - народ, що прийшов на молитву: «За святий храм цей, і тих, що з вірою, побожністю і страхом Божим входять до нього, Господеві помолімся». Щоб молитва справді була гідна і возносилась до неба, необхідно очистити серце, тому диякон взиває молитись «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву, й нужди, Господеві помолімся».

В час, коли церква молиться з дияконом, священик проказує молитву приношення, у якій слуга Господній звертається до Бога, щоб Той вчинив його достойним принести безкровну жертву: «Господи Боже, вседержителю, єдиний святий, Ти приймаєш жертву хваління від тих, що призивають Тебе всім серцем, прийми моління і нас грішних, і принеси до святого Твого жертовника, і вчини нас здатними приносити Тобі дари і жертви духовні за наші гріхи і людські невідання, і сподоби нас знайти благодать перед Тобою, щоб була Тобі приємна жертва наша та щоб вселився дух благодаті Твоєї благий у нас, і на цих дарах, що перед нами, і на всіх людях твоїх». Цією молитвою вже вдруге священик приносить дари Богові в жертву, бо перший раз було під час проскомидії, що в сиву давнину звершувалось над всіма принесеними дарами, а тепер тільки над вибраними, що були вже на престолі. Та все це тільки приготування до третього і остаточного звершення - хліб і вино перетворюються у Тіло і Кров Христову.

По завершені чотирьох виголосів єктенії диякон може брати ще просительні виголоси, але Синод єпископів УГКЦ в 1969 році дозволив їх опускати, оскільки вони повторюватимуться перед молитвою «Отче наш».

Коли диякон завершив виголоси єктенії, священик закріплює все своїм виголосом: «Щедротами єдинородного Сина Твого, що з Ним благословенний єси, з пресвятим і благим і животворним Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні», з чим Церква погоджується - «Амінь».

Наша молитва все більше і більше підходить до кульмінації, основної частини звершення, тому Церква закликає люд Божий до збудження своєї віри. Молитва, яка не начинена вірою, попросту не має ціни, а віра наша вимагає перебувати в любові. Тому наступний виголос священика звучить так: «Мир всім». З цими словами ієрей повертається до храму вірних і благословляє всіх рукою, а люди одноголосно відповідають «і духові твоєму», що є ознакою того, що всі примирені між собою і ніхто не перебуває у злобі чи гніві, бо сам Христос навчав нас: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт.5,24), як в іншому місці нас повчає писання: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1Йо.4,20). Тому наступний виголос диякона є цілком закономірним: «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати».

У давні часи після цього виголосу всі присутні в храмі обмінювались «поцілунком миру», виявляючи так примирення. Про «поцілунок миру» говорить святий Кирило Єрусалимський: «Твій поцілунок є знаком, що всяка злопам'ятність пробачилась. Цілунок дається звичайно на торговій площі один одному. То не той поцілунок. Він поєднує душі між собою, і обіцяє пробачити, бо і Петро, апостол Христовий навчає: «Вітайте один одного поцілунком любови. Мир вам усім у Христі!» (1Пт.5,14). Святий Августин повчав про цей поцілунок так: «Говориться «мир вам», і цілують себе християни цілунком святим, що є знаком миру, бо як вуста підносяться до брата, так серце до серця». З часом, коли вірних стало багато у храмі, порядок стало важко зберігати і цей звичай у Східній церкві усунули. Проте, кожний зобов'язаний настроїти своє серце і відпустити провини брату своєму, якщо такі є. Сам Симеон Солунський повчав про це: «людям належить любити один одного, як Христос із любові приніс себе в жертву; ті, що бажають приступити до святого Причастя, мають стати без ворожнечі, бо в майбутньому віці будуть всі приятелями, і не буде жодного ворога, бо вороги будуть повержені».

В теперішній час священик обмінюється «поцілунком миру» з єпископом, священики між собою (якщо їх є декілька), диякони між собою (якщо їх теж декілька). Люди, обмінюючись поцілунком, вітались - «Мир тобі», а відповідь була - «І духові твоєму». Ієреї вітаються по-іншому - «Христос посеред нас», а відповідають: «І є, і буде». У католицькій церкві Римського обряду залишилась про це згадка - вірні подають один одному руку, що має значення: приходжу до тебе з миром і відкритим серцем.

Після поцілунку миру Церква відповідала в голос дияконові: «Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю єдиносущну і нероздільну». Ця відповідь люду Божого вказує на те, що люди знають свого Бога, розуміють Його повчання і радо їх виконують, бо написано «Я - Пастир Добрий, і знаю своїх, і мої Мене знають» (Йо.10,14).

Коли церква відповідає диякону, то священик разом з дияконом, кожний на своєму місці, промовляють молитву, творячи три малі поклони «Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя; Господь твердиня моя і захист мій». Вчинивши поклони, диякон цілує хрест на своєму орарі, виголошуючи: «Двері, двері, в премудрості будьмо уважні».

Варто було б розглянути, від чого походить цей виголос диякона «Двері, двері!». Він походить здавна. Диякон пригадував воротарям (???????), щоб зачинили вхідні брами храму і стерегли їх, щоб бува хтось з вірних не вийшов, або не зайшов з поган, які не мали права знаходитись у храмі при приношені Євхаристії. Слова «в премудрості будьмо уважні» нагадують вірним, що починається дуже важлива частина літургії і що вона показується в тайні. Патріарх Герман навчав про цей виголос так: «Коли диякон закликає «Двері, двері, в премудрості будьмо уважні», то ми маємо розуміти наші двері вуст і вух, щоб уважно слухати і промовляти премудрість Божу - символ віри нашої».

Далі слідує Символ Віри, який промовляє ціла церква. Цей Символ нашої віри склали святі Отці на Нікейському та Константинопольському вселенських соборах, хоч правильно буде поправити, доповнили, бо складений він був вже за апостольських часів. Святий Епіфаній Єгипетський навчає: «Апостоли перед розходженням на проповідництво склали собі символ віри, щоб їх вчення не різнилось, так під дією Святого Духа уклали цю молитву, щоб зібрати їх думки і вчення во єдино. Тому і назвали знаком віри - символом (???????? - це грецьке слово ?? ????????, ??? - префікс, ????? - кидання, метання; ?????????? - спільно кільком особам кидати що-небудь; пізніше стало означати у греків всякий матеріальний знак, який мав умовне таємне значення для відомої групи осіб)».

Вживати «Символ віри» під час літургії почали в Антіохії в V - VI ст., після викриття Македонія Духоборця, бо до того читали лиш у часі Хрещення. Більш детально про символ віри можна прочитати в катехизмі УГКЦ «Христос - наша Пасха», або «Катехизмі Католицької Церкви».

Коли починається молитва «Вірую...», священик знімає покрівець - воздух, тримаючи його в повітрі над дарами, промовляючи «Символ віри» разом із церквою. Ці жести і діяння ієрея мають свої символічні значення. Це означає, що камінь від гробу Господнього відвалений, і Христос воскрес із мертвих. Саме потрясання воздухом має теж своє пояснення - це символ землетрусу, що стався у час воскресіння: «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу камінь, та й сів на ньому» (Мт.28,2). Піднімає священик воздух на рівні своєї голови, очей, закриваючи ним вигляд дарів, що пояснюється так: Бога ми бачити не можемо своїми очима (Вих.33,20), але ми споглядаємо Його своєю вірою.

Літургією крок за кроком. Ч. 8

Коли священик під час «Вірую» потрясає воздухом, це має ще й інший символ: не лише відвалення каменя від гробу, але й осінення Святим Духом (див. Ді.2) – «дихання вітру». Коли приходить час промовляти слова «... і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком», то ієрей, як і всі вірні, приклоняють голову. Цим жестом всі віддають пошану воплоченню Ісуса Христа, а також виявляють віру в Божество Сина, що є великим таїнством християнства.

В деяких церквах, де є традиція засувати завісу на царських воротах, тепер вона відкривається, що символізує воскресіння Ісуса Христа, як і те, що сторожа розбіглась від гробу. Коли служить єпископ, то він приклоняє свою голову до престолу (схиляється над дарами). Священики в цей час піднімають воздух і повівають над головою єпископа. Це пригадує нам вхід апостола Петра до гробниці Спасителя (Йо. 20,6-7) й означає, що владика просвічується Святим Духом згори для скріплення здійснювати таїнство. По завершені молитви «Вірую», диякон підготовляє вірних до головного дійства Літургії – звершення Євхаристії.

Диякон голосно взиває: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити». Цей виголос закликає всіх, хто сидів (немічних чи старших віком), піднятись, як і тих, хто у своїх думках відійшов осторонь, зосередитись на Літургії. Ці слова пригадують, що починається величаве дійство, і людина тут повинна добре стояти, так, ніби вона стояла перед самим Богом – з страхом і трепетом. З цих слів починається анафора. Анафора (грец. ??????? – виділення) – єдиний початок.

Це – євхаристійна молитва, центральна частина християнської літургії, найдавніша за своїм походженням і найважливіша. Під час анафори відбувається перемінення хліба і вина в Тіло і Кров Господні. Незважаючи на велику різноманітність християнських літургійних традицій, у всіх анафорах можна виділити загальні частини: – Вступний діалог (Sursum corda) – діалог, що складається з виголосів священика і відповідей народу; – Вступ (Praefatio) – початкова молитва, що містить славослів'я і подяку Богові, звернення до Бога-Отця, як правило, через спогад ангельського служіння та служіння святих (у візантійській літургії це розпочинається виголосом священика «Переможну пісню співаючи...»); – «Свят...» (лат. Sanctus) – пісня-гімн «Свят, Свят, Свят ...»; – Встановлення (Institutio) і Спогад (Anamnesis) – спогад Тайної Вечері з проголошенням слів Ісуса Христа і спогадом творчого спасіння; – Закликання (Epiclesis, Епіклеза) – закликання Святого Духа на Дари, чи інша молитва, що містить прохання про освячення Дарів; – Клопотання (Intercessio) – заступницькі (прохальні) молитви за живих і померлих, Церкву, а також цілий всесвіт, із спогадом Богородиці і святих; – Заключне славослів'я - Доксологія.

Порядок частин анафори у різних церковних традиціях може бути різним. Церква відповідає на заклик диякона – «Милість миру, жертву хваління». Це означає, що вірні готові не тільки приносити Богу жертву в мирі, але й жертву милосердя ближньому як плід взаємного миру, що поєднується з жертвою прослави, похвали – «хваління», тобто, з прославою наших уст, які визнають і прославляють живого Бога і святе Його ім'я. Коли ієрей чує таку готовність вірних, він складає воздух, і, поцілувавши його, відкладає на престолі, а тоді повертається до людей, і благословляючи, мовить слова апостола Павла: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами». Цим священик просить Пресвяту Тройцю, щоб вона благословила вірних різними духовними дарами, що завжди збагачує Церкву і є для її розбудови. Після благословення диякон входить до святилища, щоб брати участь в таїнственному дійстві.

Диякон в цей час, якщо є потреба, бере рипіду і побожно повіває нею над дарами, якщо немає рипіди, то робить це малим покрівцем. Рипідами, або опахалами (грец. ???????? – опахало, віяло), називається в Східній Церкві богослужбове начиння, прикріплене до руків'я. Це – металеві або дерев'яні фігури із зображенням херувимів. Рипідами диякони повівають над Святими Дарами при освяченні їх. Раніше вони робилися з павиного пір'я і використовувалися для оберігання Святих Дарів від комах, щоб не потрапили до чаші-потира. На Сході вони були особливо вживані (згадується вже в «Апостольських Постановах»).

Тепер повівання рипідами має символічне значення, воно зображує присутність Небесних Сил безтілесних при здійсненні таїнства Євхаристії. В даний час рипіди вживаються тільки під час архиєрейського богослужіння (літургії з єпископом). Коли вірні почули слова благословення від ієрея, вони йому бажають того самого словами «І з духом твоїм». Далі священик виголошує: «Вгору піднесім серця». Це взивання закликає присутніх у храмі людей полишити свої буденні проблеми і підняти думки і серця до Господа. Після цих слів священик піднімає руки догори, немовби хотів полетіти за своїм духом до Всевишнього, до якого вознісся у молитві.

Люди, які підняли свої думки до Бога, відповідають служителеві Божому: «Піднесли до Господа». На ці слова ієрей складає руки на грудях і схиляє голову, відповідаючи: «Благодарім Господа». Це подяка Богу, яка бере свій початок від Тайної вечері. Перш, ніж принести себе у жертву в Євхаристії, Христос прославляє і дякує Отцю Небесному, а тоді звершує Тайну тайн. Церква на слова свого пастиря величаво відповідає: «Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній», що вказує на правдиву і спасенну віру людей, що визнають вірно, як навчав Христос і надалі вчить Церква про Пресвяту Тройцю і Христа.

Коли вірні промовляють «Достойно і праведно...», священик тихо проказує молитву: «Достойно і праведно Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати. Тобі поклонятися на всякім місці владицтва Твого. Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий, і так само сущий, Ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє Царство Твоє дарував. За все це дякуємо Тобі, і єдинородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому, за всі Твої добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо, – явні і неявні.

Дякуємо Тобі і за цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі Архангелів і десятки тисяч Ангелів, Херувими і Серафими, шестикрилі, багатоокі, що високо ширяють, пернаті». Цією молитвою священик підкреслює віру в правдиве Божество Пресвятої Тройці, яку людина може і повинна прославляти повсякчас, і на кожному місці. Тут визнається, що людина не може до кінця пізнати велич і славу Божу, але робить це настільки, наскільки Бог відкрився для людини. У словах молитви підкреслюється велич і подяка Богу, що високо перебуває у своїй славі між ангелами, але, попри все, не забуває про своє творіння – людину, а дбає про неї, зсилаючи свою благодать.

Співаючи «Достойно і праведно...», народ розпочинає канон Євхаристії, який є найважливішою частиною Літургії, що має незмінне правило і порядок, який переданий самим Ісусом Христом на Святій Вечері, коли Він встановив Пресвяту Євхаристію. Непорушний, бо має в собі ту частину, яка є незмінною. Коли народ у церкві завершив співати, священик виголошує: «Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи», а диякон обходить святу трапезу, і ліворуч від священика, взявши правицею святу звізду, вдаряє нею об святий дискос – вгорі, внизу, зліва і справа. Священнодиякон чинить це так, щоб над дискосом, вийшов знак хреста і, поцілувавши звізду, кладе її на престіл чи складений воздух.

Ця частина пригадує нам Воскресіння Христове: диякон символізує ангела, що розламав печать гробу Господнього – «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу камінь, та й сів на ньому» (Мт.28,2), як в іншому місці пише «...і, запечатавши камінь, біля гробу...» (Мт.27,66). Священик в цей момент дещо відходить до царських дверей, що має свою ознаку – Христа у гробі немає, Він воскрес, бо священик символізує Ісуса Воскреслого:

«Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він» (Мт.28,6). По виголосі ієрея люди розпочинають пісню: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна во вишніх. Благословен, хто йде в ім'я Господнє, осанна во вишніх». Іноді люди не розуміють, що означає слово «Саваот»? Це єврейське слово, що значить «Господь ангельських сил», «воїнів управитель». Слово «осанна» перекладається, як «слава на висотах».

Сама пісня складається з двох частин: перша – це частина Старого Завіту, де пророк Ісая розповідає, що бачив небо і Бога на високому престолі, оточеного серафимами, які співають: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї...» (Іс.6,3). До цієї частини серафимської пісні додають другу частину з Нового Завіту, яку співали єврейські діти Ісусові під час в'їзду в Єрусалим: «...осанна на висотах. Благословен, хто йде в ім'я Господнє, осанна на висотах». Поєднуючи дві частини пісні, ми немовби разом від імені земної і небесної Церкви, від світу ангелів і людей, прославляємо Бога, а також це показує, що літургія поєднує два світи у служінні Богові – ангельський і людський, як і дві частини Святого Писання, Старий і Новий Завіт. Таке поєднання вказує на те, що для Бога немає нічого неможливого, що він може поєднувати взаємні протилежності, як і час підвладний Йому, а на Нього впливу немає.

«Вгорі серафими співають трисвяту пісню, а тут на землі співає многота людей, – говорить святий Іван Золотоустий (бесіда 1), – разом веселяться і прославляють небесні і земні; разом торжествують і благодарять, і єдиний радісний лик у всіх». Далі Святий запитує: «То чий голос лунає, чи серафимський?». І сам пояснює, що «лунають обидва голоси на вічну прославу Христа, що царює і на землі, як і в небі, поєднавши все воєдино». За давніх часів ця пісня співалась тільки на небі, але з воплоченням Христовим (коли Син Божий став людиною, але при цьому не перестав бути Богом) вона перемістилась на землю разом з Ним.

о.д. Андрей Павлишин, ЧСВВ

"Місіонар", 2012р.

Джерело: dyvensvit.org