Проща

До наступної прощі залишилось ...

302 Found

Found

The document has moved here.

наразі немає запланованих прощ :(

Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають. А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої? І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати! (від Матвія 12:1-46-50) Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. (від Матвія 13:1-1-3) І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! (від Матвія 13:1-4-9) І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них? А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите… Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули. (від Матвія 13:1-10-17) Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро. (від Матвія 13:1-18-23) Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї. (від Матвія 13:1-24-30) Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне. (від Матвія 13:1-31-33) Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу! (від Матвія 13:1-34-35) Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи. (від Матвія 13:1-36-39) І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає! (від Матвія 13:1-40-43) Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом. (від Матвія 17:1-19-21) Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…(від Матвія 17:1-22-23) Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…(від Матвія 17:1-24-27) Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині… Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса! (від Матвія 18:1-1-7) Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих; кажу бо Я вам, що їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. (від Матвія 18:1-8-10) Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев'ятдесятьох і дев'ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих. (від Матвія 18:1-11-14) А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі, розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них. (від Матвія 18:1-15-20) Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! (від Матвія 18:1-21-22) Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця сво... І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайордання. (від Матвія 4:1-23-25) І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. (від Матвія 5:1-1-12) Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. (від Матвія 5:1-13-16) Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне! (від Матвія 5:1-17-20) Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (від Матвія 5:1-21-26) Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. (від Матвія 5:1-27-32) Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого. (від Матвія 5:1-33-37) Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього. (від Матвія 5:1-38-42) Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви ма... І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої? А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує! Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати? Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб. Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись. А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано. Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить. (від Матвія 19:1-3-12) Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля. (від Матвія 19:1-13-15) І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені? Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти! Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися? А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові. (від Матвія 19:1-16-26) Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це? А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих. І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими. (від Матвія 19:1-27-30) Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми! (від Матвія 20:1-1-16) Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьох, і на дорозі їм сповістив: Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його… І посганам Його вони видадуть на наругу та на катування, і на розп'яття, але третього дня Він воскресне! (від Матвія 20:1-17-19) Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: Чого хочеш? Вона каже Йому: Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч оди... Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його. (від Матвія 26:1-14-16) А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене… А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи? А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився! Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав… Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця. (від Матвія 26:1-17-29) А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї. А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні. (від Матвія 26:1-30-35) Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам. І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною… І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти… І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя! І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, і до рук грішникам виданий буде Син Людський… Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник! (від Матвія 26:1-36-46) І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його. А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить? Тієї години промовив Ісус до народу: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків. Усі учні тоді залишили Його й повтікали… (від Матвія 26:1-47-56) А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе? Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти,... Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля! Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів. (від Матвія 9:1-32-34) І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав. (від Матвія 9:1-35-38) І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку. А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його. (від Матвія 10:1-1-4) Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому! (від Матвія 10:1-5-15) Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають. І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський. (від Матвія 10:1-16-23) Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. (від Матвія 10:1-24-33) Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його! Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її. Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї. (від Матвія 10:1-34-42) І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язниці про дії Христові, послав через у... Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!… (від Матвія 11:1-20-24) Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (від Матвія 11:1-25-30) Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу… А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі! (від Матвія 12:1-1-8) І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: Чи вздоровляти годиться в суботу? А Він їм сказав: Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж людина вартніша за тую овечку! Тому можна чинити добро й у суботу! І каже тоді чоловікові: Простягни свою руку! Той простяг, і стала здорова вона, як і друга… Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. (від Матвія 12:1-9-15) І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його! (від Матвія 12:1-16-21) Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів. А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує. (від Матвія 12:1-22-29) Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! (від Матвія 12:1-30-32) Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду! Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений. (від Матвія 12:1-33-37) Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе. А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні... Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників. І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив. (від Матвія 21:1-12-14) А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув. (від Матвія 21:1-15-17) А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!… Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите. (від Матвія 21:1-18-22) А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню. (від Матвія 21:1-23-27) А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому. (від Матвія 21:1-28-32) Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно. Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь розіб'ється, а на кого він сам упаде то розчавить його. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить. І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка. (від Матвія 21:1-33-46) А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чол... Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення. А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять. (від Матвія 1:1- 1-17) Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус. (від Матвія 1:1-18-25) Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому. І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. (від Матвія 2:1-1-12) Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: Із Єгипту покликав Я Сина Свого. (від Матвія 2:1-13-15) Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх…(від Матвія 2:1-16-18) Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини. І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, від... Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів. Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм. Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син? І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова… І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. (від Матвія 22:1-41-46) Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! (від Матвія 23:1-1-7) А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться. (від Матвія 23:1-8-12) Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас! (від Матвія 23:1-13-15) Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. (від Матвія 23:1-16-22) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня! (від Матвія 23:1-23-28) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам'ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни? І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я! (від Матвія 23:1-29-39) І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмові. Він же промовив у відповідь їм: Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!… (від Матвія 24:1-1-2) Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, б...

Послання Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука) з нагоди Року Божого милосердя

Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою (Пс. 85, 11). Погляд, скерований до Бога, «багатого милосердям» (пор. Еф. 2, 4)

Дорогі в Христі!

Відповідаючи на заклик Святішого Отця Франциска, Папи Римського, та взявши до уваги рішення Синоду Єпископів УГКЦ, ми започаткували в нашій Церкві Святий рік Божого милосердя, що триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року Божого.

Зазвичай такі Святі роки (їх ще називають Ювілейними) відбуваються в Католицькій Церкві кожні 25 років. Але бувають і Надзвичайні ювілеї, пов’язані з певними особливими датами церковної історії або ж присвячені особливим правдам віри, що їх Церква прагне в такому році наблизити до своїх вірних. Саме таким надзвичайним є і нинішній Ювілейний рік, проголошений Папою Франциском, бо він не відповідає хронологічному ритму церковного календаря, а присвячений одній із найважливіших правд християнського об’явлення – Божому милосердю.

Ювілейний рік називають іще Святим роком, бо він, окрім того що знаменує якісь важливі віхи в історії Церкви, є ще могутнім стимулом та закликом до святості, що його Церква скеровує до  вірних. Щоб цей заклик був якнайбільш дієвим, Церква у Святому році особливо наголошує на примиренні й наверненні, а отже – на таїнстві Покаяння, або Сповіді. Важливим елементом цих років є також паломництва до римських базилік, цього ж року ще й до всіх катедральних храмів та вибраних святинь і відпустових місць у кожній єпархії. Згаданим святиням на час тривання Ювілею Вселенський Архиєрей уділяє особливі привілеї та духовні дари, яких сподобляються прочани, котрі прибувають до цих храмів, з вірою моляться в них і приступають до святої Сповіді та святого Причастя.

Святіший Отець Франциск, пояснюючи причини проголошення цього Святого року, сказав таке: «Я часто задумувався над тим, як Церква могла б зробити більш промовистою свою місію бути свідком Милосердя. Це шлях, який започатковується духовним наверненням; і ми повинні пройти цей шлях. Тому я вирішив оголосити Надзвичайний ювілей, центром якого було б Боже милосердя. Це буде Святий рік милосердя. Ми будемо жити ним у світлі Господніх слів: “Будьте милосердні, як Отець” (пор. Лк. 6, 36). І це стосується особливим чином сповідників! Потрібно так багато милосердя! (…) Я переконаний, що вся Церква, яка так потребує милосердя, тому що всі ми грішні, зможе віднайти в цьому Ювілеї радість, щоб відкрити і зробити більш плідним милосердя Боже, яким усі ми покликані принести потіху кожному чоловікові й кожній жінці наших часів». Щоб глибше зрозуміти сенс і значення цього Святого року, заохочуємо всіх прочитати буллу Святішого Отця «Обличчя милосердя».

У нашому попередньому Посланні з нагоди відкриття Року Божого милосердя в УГКЦ ми зосередилися на тому, як нам краще пережити благодать цього Року в глобальному контексті нашої Церкви. А в цьому документі прагнемо звернути більшу увагу на деякі аспекти Ювілейного року, які можуть стосуватися нашої Церкви на поселеннях і, особливо, в Україні.

Отож упродовж цього Ювілейного року разом з усією Вселенською Церквою ми маємо намагатися краще пізнати і пережити таїнство Божого милосердя, щоб самим стати дієвими знаками і знаряддями Божого милосердя в нинішньому світі. А наш світ і справді дуже потребує Божого милосердя! Святий Павло зауважує, «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5, 20). Перефразовуючи ці слова апостола народів, можемо сказати: що далі світ відходить від Бога і що сильніше відчувається в ньому дія злих сил, які сіють ненависть, агресію, несправедливість і немилосердя, - то більше потребує Божого милосердя.

Зайве нагадувати, що й наша українська дійсність з її тривалими змаганнями проти структур зла і несправедливості аж волає до неба про справедливість, а отже – про милосердя. Цей заклик співзвучний із прагненнями Господа Ісуса, який, відповідаючи на закид фарисеїв, що Він, мовляв, спілкується з грішниками та митарями, відповів: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9, 12-13). Ми ще не зцілилися від глибоких ран, що їх полишив за собою комуністичний терор, як наш національний організм був атакований новими вірусами, котрі несуть із собою нові смертельні загрози: корупцію, триваюче вбивство ненароджених, розхитування фундаментів родинного життя, наркоманію, алкоголізм та інші залежності, спричинене масовою міграцією соціальне сирітство. Окремою причиною волання до неба про милосердя є війна, яку принесла на нашу землю зовнішня агресія проти нашої держави. Зруйновані міста і села, покалічені людські долі, невинно вбиті молоді життя – усе це є відкритою раною, яка кривавить на національному тілі України й потребує зцілення.

Ми твердо переконані, що тільки Боже милосердя може стати дієвим ліком від наших особистих, родинних і загальнонаціональних ран та недуг. У Господі, який є Лікарем душ і тілес, - джерело надії українського народу, як і джерело спасіння для всього людства. Тож скеруймо нині свій погляд на Ісуса, щоб від Нього навчитися, що означає вислів «Я милосердя хочу, а не жертви», щоб з Його науки почерпнути світло розуміння таїнства Отця, який є багатим на милосердя; щоб з Його прикладу пізнати, як ми маємо ставати видимим знаком і знаряддям милосердя Божого для наших ближніх.

«Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9): Ісус являє нам обличчя милосердного Отця

Таїнство Бога є незбагненним для людського обмеженого розуму. Людина своїми силами неспроможна вповні зрозуміти Господню мудрість, силу і любов. Та Бог не забажав залишатися навіки «Богом утаєним», а милостиво об’явив себе у своєму воплоченому Сині – Ісусі Христі. Іван Богослов стверджує це у своєму Євангелії, яке читаємо великоднього ранку, такими словами: «Бога ніхто ніколи не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, Той об’явив» (Ів. 1, 18).

Бог, про якого старозавітні пророки говорили як про «милосердного і милостивого, повільного до гніву і повного ласки та правди» (пор. Пс. 86, 15;  145, 17), «довготерпеливого і многомилостивого» (Ів. 4, 2), в Ісусі Христі явив усю повноту своєї любові і свого милосердя до впалої людини. Ісус відкриває нам обличчя милосердного Отця, коли розповідає притчі про милосердного самарянина, про загублену вівцю чи про блудного сина. Але ще більше дає відчути Боже милосердя своїми спасенними діями стосовно грішної та знедоленої людини. Він прощає грішникам, не засуджуючи і не відкидаючи нікого; виявляє милосердя до вбогої вдови, нещасного батька та начальника синагоги, рятуючи їхніх дітей від опанування дияволом і від смерті; кличе до себе всіх втомлених та обтяжених, обіцяючи їм спокій, безпеку і блаженство біля свого Серця (пор. Мт. 11, 28). Приносячи себе в жертву за грішний людський рід, Ісус Христос простягає руки до своїх розпинателів, до кожного з нас, пропонуючи своє милосердя, виливаючи його зі свого пробитого боку. На Голгофі Боже милосердя тріумфує над людською злобою і ненавистю, і саме з цього місця воно починає свій тріумфальний похід дорогами людської історії, притягаючи до Божественного Серця мільйони людських душ, щоб збулися пророчі слова самого Господа Ісуса: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12, 32).

Як добре було б, щоб саме цього Року ми новим поглядом і новим серцем прийняли це радісне послання милосердя Божого, що його звіщає нам Боже Слово! Як добре було б, якби ми дозволили, щоб ця благовість про Боже милосердя очищувала наші почуття і погляди, формувала наші думки й переконання, скеровувала наші прагнення та мотивації!

Запрошуємо всіх вас, дорогі в Христі, до спільної мандрівки сторінками Божого милосердя, що їх звіщатиме нам упродовж літургійного року Боже Слово! На цих сторінках ми відкриємо обличчя Бога – милосердного Отця, яке сяятиме у словах і ділах Ісуса Христа, довершеними силою й діянням Святого Духа. Звертатимемо нашу увагу, зокрема, на ті євангельські читання, в яких тема Божого милосердя звучить з особливою силою. Ідеться про весь цикл неділь, що випереджували Великий піст, і біблійні читання, над якими ми вже мали нагоду роздумувати, а також про неділі, в яких Євангелія розповідають про зцілення недужих, про прощення гріхів, про діла милосердя стосовно ближнього тощо. Щоб полегшити цю мандрівку євангельськими сторінками, Церква-мати подаватиме опрацьовані екзегетичні та катехитичні матеріали, скористатися якими ми запрошуємо всіх вірних і душпастирів.

Святі таїнства – потоки милосердя Божого для грішної людини

У розп’ятому Христі  ми споглядаємо зневажену і відкинену Божу любов, яка не мстить, а відповідає милосердям і тим самим перемагає людську злобу й людський гріх. У той  момент, коли один із вояків проколов Йому списом бік і з цього пробитого боку відразу потекли кров і вода (пор. Ів. 19, 34), Бог показав усю потугу своєї Любові, яка, віддаючи життя, дарує життя іншим. У крові й воді, що витекли з пробитого боку Спасителя, Отці Церкви вбачали початок Святих таїнств, завдяки яким Боже милосердя досягає грішної людини.

Ми особисто і безпосередньо доторкаємося до таїни Божого милосердя передусім у таїнстві Хрещення. Адже саме в цьому таїнстві виливаються на нас спасенні потоки Божої благодаті, яку вислужив нам Господь Ісус своєю хресною смертю і воскресінням. Христос визволив нас від ворожої неволі, зняв з нас гріховну ветхість та обновив нас на життя вічне, – як про це свідчать слова віри, уміщені в Чині Хрещення.

Коли ж ми – через неміч людської природи і підступи та хитрощі диявола – знову впадаємо в гріх, оскверняючи непорочну одіж Хрещення, Господь виявляє нам своє милосердя, закликаючи до покаяння, отого «працьовитого Хрещення», яке довершується в таїнстві Сповіді.

Окрім цього, Боже милосердя в особливий спосіб наближається до людини ще й тоді, коли вона є слабкою тілесно, через недугу. У таких обставинах Господь простягає свою милосердну руку, помазуючи немічне тіло олією милосердя в таїнстві Єлеопомазання. Це таїнство несправедливо вважалося впродовж довгого часу таїнством умираючих, тож багато хто навіть із практикуючих християн зволікав із його прийманням, мовляв, ще не вмирає. Насправді ж це Єлеопомазання – це таїнство не «на смерть, а на життя», воно дане людині, щоб скріпити й відновити її душевні й тілесні сили через прощення гріхів і подолання Божою благодаттю тілесної недуги.

Тож цього Святого року ми бажали б, щоб душпастирі звернули особливу увагу на уділення згаданих Святих таїнств, зокрема Покаяння. У кожному храмі нехай буде визначено час упродовж дня, коли вірні зможуть без перешкод висповідатися. Священики мають охоче служити вірним у цьому таїнстві, пам’ятаючи, що саме в цій послузі найкраще проявляється душпастирська ревність священика.

Усіх вірних також закликаємо приступати якомога частіше до «престолу благодаті», яким є таїнство Покаяння. Нагод для цього упродовж церковного року є багато: час постів, храмовий празник, власний день народження чи іменини, проща до відпустового місця тощо. До Божого милосердя слід прибігати якнайшвидше особливо тоді, коли сумління не спокійне через важкий, смертельний гріх чи поважну провину супроти Бога, ближнього, себе самих чи сотвореного Богом світу. Доречним буде тут нагадати відомі слова св. Августина про те, що «людською річчю є грішити, Божою річчю – покаятися, але диявольською – у гріхах тривати».

Святий рік – це час покаяння і навернення. Це Рік відвернення від нас Божого гніву і призивання над усім народом Божої милості й милосердя. Дорогою, якою Господнє милосердя досягне народу, нехай стане серце кожного з нас, «серце сокрушенне і смиренне» (Пс. 50), серце, повне каяття, а воднораз і щирого бажання почати жити у згоді з Божим законом, з Божою волею. Словами праведного митрополита Андрея закликаємо якнайповніше скористати з благодатей цього Святого року: «Се час святий, час великої ласки Божої! Як зумієте, за ласкою Божою, з того часу добре скористати, то ювілей сей не мине без великого для цілого народа хісна... З новим століттєм зачнеся нове життя, і з Богом зачата праця увінчається тривалим успіхом. Щоби дійти до того відновлення і відродження, мусимо всі в тім році ювілейнім прибігати до керниці живої води, котру нам отвирає Провидіння Боже» (Пастирське послання «О Ювілею», 21 червня 1901 року).

«Божа доброта веде до покаяння» (Рим. 2, 4): суспільне навернення задля преображення країни і світу

Заклик до покаяння стосується не тільки кожного християнина, кожної людини зокрема. Він не менш актуальний і щодо спільнот, цілих народів. Ми, як народ, теж потребуємо спільнотного очищення і навернення до Бога. Адже на тілі нашого народу так багато виразок, ран; ми носимо в нашому національному тілі багато недуг, від яких конче потребуємо зцілитися через покаяння і справжнє навернення. Корупція, що проникає чи не в усі сфери нашого національного буття, несправедливість у судах, нечесність у праці, алкоголізм і наркоманія, подружні зради і неморальність, вбивство ненароджених, хижацьке ставлення до природи – ось, на превеликий жаль, далеко не повний список тих національних недуг, які послаблюють життєві сили нашого народу, завдаючи непоправних втрат теперішнім і прийдешнім поколінням.

Навернення – означає радикальне відречення від гріха в різних його постатях та щире бажання виправити зло, яке було заподіяне. Тому охорона життя від зачаття до природної смерті, пошанування подружжя як нерозривного союзу чоловіка і жінки, захист і пропагування сімейних цінностей, повага до гідності кожної без винятку людини, утвердження справедливості в судовій системі, плекання духовності й культури народу, турбота про навколишнє Богом дане середовище – це завдання, які стоять перед українським суспільством і які має зробити своїми легітимно обрана державна влада різного рівня. Такими діями віруюча людина виявить своє щире прагнення до навернення, а влада покаже готовність дбати про справжнє добро народу та запевнити йому щасливе і Богом благословенне майбуття.

Утім, ми надалі можемо констатувати наявність у нашому народі як симптомів давніх власних недуг, так і проявів нових негативних явищ, що їх дехто намагається представити як «європейські цінності» та нав’язати нашій українській дійсності. Як християни, мусимо визнати однозначно: якщо якась теза чи ініціатива суперечить Божому і природному законові та євангельській науці, то вона не може претендувати на назву «цінність», радше її слід вважати елементом ідеології, яка в підсумку неминуче призведе до приниження людини, заперечення найглибшої правди про неї і стане новим рабством та поневоленням.

Наш народ виконає своє покликання і свою місію в розбудові нашого спільного європейського дому, до якого ми належимо історично й духовно, не тоді, коли намагатиметься будь-яким коштом сподобатися сильним цього світу, а тоді, коли справді обере джерелом своєї сили і натхнення Боже Слово та, не соромлячись своєї ідентичності, привнесе до спільної скарбниці те, що від віків становило його непорушні фундаменти, – живу християнську віру й автентичну духовність. Однак, щоб так сталося, ми мусимо самі стати на дорогу духовного преображення та оновлення.

Ми вбачаємо в неодноразових спробах нашого народу стати на захист своєї гідності й свободи віяння Духа Божого на нашій землі, – Духа, який кличе до свободи дітей Божих після десятиліть чужинецького поневолення. Проте ці віяння Святого Духа не повинні бути зведені нанівець сумнівними псевдоєвропейськими ідеологіями чи безвідповідальними політиками всередині країни. Навпаки, їх слід очищати у світлі Божого Слова та дозволити, щоб вони докорінно змінювали нас самих, а через нас – усе наше ближче і дальше довкілля. Саме до цього кличе нас Господь устами свого пророка Осії: «Ходіть, до Господа повернімося: бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев'яже. Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить, і будемо перед ним жити. І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю… Бо я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога – над всепалення. Вони ж, як люди, союз порушили і зрадили мене там. Гілеад – місто злочинців, вкрите слідами крови. Неначе зграя розбишак, що на людей чигає, отак священиків ватага вбиває на шляху сихемськім. Вони мерзоти чинять!» (Ос. 6, 1–3. 6–9).

Господь не пошкодує для нас і для всього Європейського континенту своєї милості, якщо ми справді відмовимося від «мерзот і злочинів», якщо «намагатимемось пізнавати» Його закон, бажання Його серця та згідно з ними облаштовуватимемо наше особисте, родинне і суспільне буття. Тоді Його прихід до нас буде певним, як рання зоря після темної ночі, а Його милість і благословення – всеоживляючими, як весняні дощі після холодної зими.

«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7)

Коли Господь Ісус розпочинав свою публічну діяльність, то, прийшовши до синагоги у своєму родинному містечку Назареті, прочитав слова пророка Ісаї, якими старозавітний народ знаменував початок Ювілейного року: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19).

Кожний ювілей є спонукою до діл милосердя стосовно ближнього. І це не дивно. Адже Боже милосердя, яке є виявом Господньої вічної любові, завжди має за адресата людину з її конкретними потребами та нуждами. Тож привілейованими адресатами Божого милосердя цього Святого року мають стати потребуючі люди, які живуть поруч із нами: вдови, сироти, недужі, самотні, вимушено переселені, поранені й покалічені війною, знедолені, відкинуті, забуті тощо. До них усіх насамперед Бог скеровує свої слова потіхи та бажає – за нашим посередництвом – дати відчути їм свою люблячу і милосердну присутність.

Спільно зі Святішим Отцем Франциском висловлюємо побажання, щоб кожен вірний нашої Церкви звернув увагу в цьому Святому році на діла милосердя щодо душі і щодо тіла. Отож пригадаймо собі їх у тому порядку, як подає наш Катехизм:

Щодо душі:                                                           Щодо тіла:

1. Грішника навернути                                        1. Голодного нагодувати

2. Невіжу навчити                                                2. Спраглого напоїти

3. В сумніві порадити                                          3. Нагого зодягнути

4. Сумного потішити                                           4. Подорожнього в дім прийняти

5. Кривду терпеливо зносити                             5. Недужому послужити

6. Образу з серця прощати                                 6. Ув’язненого відвідати

7. За живих і мертвих молитися                        7. Померлого похоронити

Ці діла милосердя у словесній формі видаються дуже простими, звичайними, майже буденними, проте, втілені в конкретику нашого життя, стають вимовним знаком Божої любові й чи не найпереконливішою проповіддю євангельського вчення. У ділах милосердя Євангеліє стає видимим, а наша віра осягає спасенну конкретність, бо, як застерігає св. Павло, нас рятує тільки віра, чинна любов’ю (пор. Гал. 5, 6). Натомість віра без діл є мертвою (пор. Як. 2).

Окрім цього, за словами митрополита Андрея, «нема певнішого способу заслужити на Боже милосердя, як милосердя стосовно ближніх» (Пастирське послання на Великий піст, 1929 рік). Господь сам називає блаженними милосердних, запевняючи їх про те, що вони зазнають милосердя (пор. Мт. 5, 7). А у відомій розповіді про Страшний суд Ісус навчає, що все, що ми зробимо одному з Його братів найменших, робимо Йому самому (пор. Мт. 25, 40).

Погляньмо навколо себе очима, очищеними вірою, – побачимо в багатьох місцях нашої щоденної дійсності Ісуса, який страждає й очікує на нашу допомогу та наше милосердя. Ось поруч із нами мешкає самотня особа, яка неспроможна вийти з дому; ось удова, що сумує за вбитим на війні чоловіком; ось сироти, котрі втратили батька-годувальника чи рідну матір; ось переселенці, які змушені були покинути рідні сторони й домівки, рятуючи своє життя; ось співробітник, що з невідомої причини сумний і пригноблений; ось нещасна людина, яка веде неморальне життя, занурюючись щоразу більше в трясовину алкоголю чи наркотиків… Усі вони чекають на Боже змилування, на людське співчуття і допомогу. На жаль, як часто чекають даремно! А все тому, що християни збайдужіли, дали себе опанувати егоїзмові й живуть, зосереджені лише на собі, замкнені у своїх клопотах і справах. Вслухаймося у слова Святішого Отця Франциска, через якого промовляють до нас знедолені люди нашого часу: «Цього Святого року ми зможемо отримати новий досвід, відкривши серця всім тим, хто живе на найбільш безнадійних життєвих периферіях, що їх так часто світ створює драматичним чином. Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів. У цей Ювілей Церква стане ще більше покликана лікувати ці рани, обмивати їх оливою потішення, перев’язувати милосердям і лікувати їх солідарністю й належною увагою. Не впадаймо в байдужість, яка принижує, у звичку, яка присипляє дух і не дозволяє відкрити новизну, у цинізм, який нищить. Розплющмо наші очі, аби побачити біду світу, рани стількох братів і сестер, позбавлених гідності. Відчуймо себе провокованими, чуючи їхнє волання про допомогу. Наші руки нехай потиснуть їхні руки, притягнімо їх до себе, аби вони відчули тепло нашої присутності, приязні й братерства. Нехай їхній крик стане нашим, так щоб ми разом зламали бар’єр байдужості, яка часто царює владним чином, аби приховати лицемірство та егоїзм» (Булла «Обличчя милосердя»).

Нехай кожен греко-католик, кожна наша громада відкриють для себе ці моральні й соціальні «периферії», які часто є коло нас, і нехай вирушать туди, щоб занести стражденним братам і сестрам нашу (а краще сказати – Божу) допомогу, утіху й підтримку. Не забуваймо, що у надвечір’ї нашого життя ми будемо суджені щодо нашої любові до ближнього і що від наслідку цього суду залежить наша вічність, залежить остаточний вирок: або «Прийдіть, благословенні, візьміть у спадок Царство, приготоване вам від сотворення світу», або «Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові та його ангелам!» (пор. Мт. 25).

Проте милосердя стосується не лише тілесних чи матеріальних потреб. Не менш важливими є діла милосердя в духовній сфері. Навернути грішника з дороги беззаконня, вказати ближньому шлях до Бога, дати мудру пораду в сумнівах, підтримати у скорботі, навчити в невіданні – усе це не менш важливе, ніж окраєць хліба для голодного чи склянка води для спраглого.

Серед діл милосердя щодо душі особливу увагу належить звернути на ті, що пов’язані з прощенням. Справді, немає більшого дарунку нашому ближньому, ніж прощення, яке ми можемо уділити йому у відповідь на завдану нам кривду чи образу. Скількох конфліктів, напружень чи навіть трагедій між членами родини, друзями, знайомими чи сусідами можна було б уникнути, якби люди були готові сказати одне одному ці прості й такі чарівні слова: «Прощаю і прошу вибачення». Пам’ятаймо, що прощення – це не вияв слабкості, а доказ сили. Тільки морально сильна особистість здатна просити прощення й пробачати своїм кривдникам і бажати їм добра. Господь у своєму милосерді прощає нам усі гріхи й прощає завжди, тож і ми, що молимося: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – мусимо бути готові дарувати нашим ближнім їхні провини і слабкості, бо така позиція є дорогою до внутрішнього спокою, до миру у взаєминах і до тривалої радості в серці.

Діла милосердя щодо душі слід чинити як індивідуально – у щоденному спілкуванні з ближніми, так і на рівні загальнонаціональної політики, яка повинна дбати про просвіту й духовний розвиток народу, передусім молодого покоління. Політики, які зосереджують свою увагу лише на досягненні економічного поступу та матеріального добробуту народу, занедбуючи його культурні й духовні прагнення, не виконають свого обов’язку щодо суспільства й не матимуть морального права називатися його провідниками. У сфері духу нам іще треба багато що зробити! Адже після десятиліть тоталітарного комуністичного режиму в нашому народі далі простежуються розмитість ціннісних понять, моральний релятивізм і схильність до компромісів зі злом у різних його іпостасях. У цих обставинах нам так потрібні мужні свідки Христового Євангелія, які щоденною муравлиною працею будуть утверджуватимуть справедливість і правду в нашому народі, поширюватимуть просвіту і дбатимуть про розвиток культури. Без них жоден матеріальний добробут не принесе тривалого щастя і справжнього поступу.

Заклик до поєднання і примирення

У Святому році Божого милосердя слід також просити в Господа ласки зміцнення нашої національної єдності через працю над внутрішньоукраїнським примиренням і поєднанням. Наші вороги впродовж історії не раз намагалися розділити українську землю, розсварити і роз’єднати наш народ. Якщо їм це вдавалося, народ у своїх визвольних змаганнях зазнавав поразки, а держава потрапляла в занепад і руїну.

Нам слід пройти до кінця важкий, але визвольний шлях пізнання історичної правди, щоб звільнитися від накинених нам чужинцями штампів, від ідеологічних нашарувань та історичних стереотипів минулого. Водночас ми маємо плекати в собі такі громадянські чесноти, як повага одне до одного, пошанування гідності кожної без винятку людини, щирість і зичливість у взаєминах, щоб таким чином вибудовувати мости довіри і єднання всюди, де ворог намагається закладати вибухівку упереджень, недовіри й нетерпимості одне до одного.

До цього спонукають нас і нинішні драматичні події в Україні. Щоправда, соціологи стверджують, що за останній рік нечувано зросла згуртованість українського суспільства і відчуття єдності в нашому народі. Одначе єдність, щоб бути тривалою, не може ґрунтуватися лише на консолідації перед лицем небезпеки та зовнішньої загрози. Вона має базуватися на глибших і міцніших фундаментах, якими є почуття солідарності, відповідальність за спільну спадщину предків, вдячність за приналежність до великого духом і благородного у своїх прагненнях народу.

Ще важливішим і, мабуть, важчим є примирення між народами. Цей заклик для нас, українців, є актуальним як ніколи раніше. Може, хтось скаже, що говорити про примирення під час війни ще надто рано, не на часі. Адже до давніх і ще не очищених взаємним прощенням та примиренням історичних ран додалися нові несправедливості, нові кривди. Хтось скаже: як можна примиритися із сусідом, який не те що не вибачився досі за минулі кривди, а й знову атакує та сіє в нашому домі спустошення і смерть? Однак прощення зовсім не означає схвалення дій кривдника чи потурання його злочинам. Прощення означає перемогу над ворогом у власному серці через недопущення до власного нутра сліпої ненависті й бажання помсти. Милосердя і справедливість не суперечать одне одному, а радше зумовлюють і доповнюють одне одного, щоб осягнути в досконалій любові свій найвищий вимір. Влучно висловився про це святий Папа Іван Павло ІІ у Посланні з нагоди Дня миру 2002 року: «Немає миру без справедливості, немає справедливості без прощення». А далі пояснив це своє твердження так: «Оскільки людська справедливість є завжди крихкою і недосконалою, податливою на обмеження та людські егоїзми, її слід здійснювати й певною мірою доповнювати прощенням, яке зцілює рани і відновлює до глибин порушені людські взаємини. Це стосується як напружень між поодинокими людьми, так і конфліктів загального характеру, зокрема й міжнародних. Пробачення жодною мірою не суперечить справедливості, бо воно полягає не в тому, щоб занехаювати слушні вимоги, а в тому, щоб виправити порушений лад. Пробачення радше прагне повної справедливості, що провадить до спокійного ладу, який є не так нетривалим і тимчасовим припиненням військових дій, як ґрунтовним зціленням кривавих душевних ран. Для такого зцілення однаково важливі і справедливість, і пробачення».

Після відновлення на наших землях справедливого миру ми маємо пройти шлях довершення примирення через милосердя і прощення нашим ворогам. Тільки такий мир буде тривалим, і тільки з ним ми зможемо будувати цивілізовані стосунки з нашими сусідами. Почати крокувати цим шляхом слід уже тепер, молячись про мир, захищаючи мир, бажаючи творити мир у своєму народі й між народами.

Під покровом Богородиці шляхами милосердя

Характерною рисою Святого року є паломництва. Вони відбуваються до чотирьох римських базилік, а також до кожного катедрального храму нашої Церкви та визначних відпустових місць у багатьох наших єпархіях, яким на цей Рік Святіший Отець уділив особливі ласки та привілеї.

Паломництво є, за словами Папи Франциска, іконою шляху, що його кожна людська особа долає за час свого існування. Справді, усе наше життя в цьому світі подібне до мандрівки з місця вигнання до небесної батьківщини. Паломництва допомагають нам навчитися відкидати те, що швидкоплинне, тлінне і скороминуще, й зосереджуватися на тому, що суттєве: на Богові і нашому шляху до Нього. Вони нагадують нам, християнам, знову і знову, що ми не маємо тут постійного місця, але майбутнього шукаємо (пор. Євр. 13, 14). Водночас паломництво з його чітко визначеним маршрутом і дорогою до мети може допомогти нам усвідомити наші такі часті відступи від праведної дороги, пригадати нашу загубленість і наші зради. Тож паломництва стають природним шляхом нашого навернення до Бога. Пройшовши такий шлях до себе, вернувшись до власного нутра і пізнавши, як далеко ми віддалилися від самих себе, від наших ближніх і від Бога, ми можемо з довірою переступити поріг святині, щоб тут зануритися в Божі милосердні обійми, очистити свою душу від тягаря гріха та відновитися силою і діянням Святого Духа.

Заохочуємо всіх вас, дорогі у Христі, впродовж цього Святого року здійснити бодай одне паломництво до якоїсь святині – чи то в Україні, чи на поселеннях, – щоб, пройшовши крізь Двері милосердя, скористатися з плодів цього благодатного Року, що їх Святіший Отець поєднав з катедральними чи відпустовими храмами.

Наприкінці цього Послання знову скеровуємо наш погляд до Богородиці, яку ми, християни, слушно називаємо Матір’ю Милосердя. Господь дав нашій Церкві особливий знак у постаті цієї ікони Богородиці, що називається «Милосердя двері». Ця стародавня чудотворна ікона перебуває в нашому храмі в м. Ярослав на території Перемишльсько-Варшавської архиєпархії та вдостоїлася особливого привілею бути на площі Святого Петра в Римі під час урочистого відкриття Святого року Папою Франциском. Пречиста Богородиця, прославлена в цій чудотворній іконі, нехай стане нашою Провідницею дорогами милосердя, а ми, як вірні діти Божі і паломники до Дому Отця Небесного, з упованням і довірою піднесімо до Неї наші благальні молитви, взиваючи:

Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице,
щоб, надіючись на тебе, ми не загинули,
але щоб ізбавилися тобою від бід,
ти бо спасіння роду християнського.

†СВЯТОСЛАВ


Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського,
31 березня 2016 року Божого

 

Джерело: Кіріос http://www.kyrios.org.ua/news/ugcc/21097-poslannja-patriarha-ugkts-svjatoslava-shevchuka-z-nagodi-roku-bozhogo-miloserdja.html