Якийсь чоловік заблукав у пустелі й вже два дні бродив, ледве ступаючи по розпеченому піску. Останні сили залишали його. Несподівано він побачив перед собою продавця краваток. Продавець нічого не мав, крім краваток, і хотів продати йому одну.
Але той чоловік, пересохлим від спраги язиком, ледве прошепотів, що продавець дурний: чи ж продається краватку тому, хто вмирає зі спраги і голоду? Продавець похитав головою і пішов собі далі.
Під вечір, коли спраглий і голодний подорожній із зусиллям підніс голову, то отетерів: він зайшов на подвір’я розкішного ресторану. Величава будівля посеред пустелі! Це додало йому сили дійти до дверей. Чоловік упав на землю і застогнав:
— Пити… будь ласка, пити…
— Перепрошую, пане, — відповів чемно швейцар, — сюди не можна входити без краватки.
На світі є люди, які переходять через пустелю цього світу з неймовірною спрагою всіляких вигод, втіх, насолод. Вони вважають дурними тих, що проповідують Євангеліє, науку, здавалося б, таку безглузду в їхній пустелі.
Але коли схочуть увійти до “Божого ресторану”, тоді почують: “Вибачте, пане, сюди неможливо увійти без переміненого серця”.
Бруно Ферреро