Велетень поглянув на хлопчика, усміхнувся до нього, схопив своїми сильними руками і підніс його догори.

— Знаєш, хто там є? — спитав циган. Хлопець заперечливо похитав головою.

— Там є Бог, — сказав циган. — Дивись! — і нахилив малого над криницею.

В криниці, у спокійній воді, як у дзеркалі, хлопчик бачив тільки своє обличчя.

— Та ж це я! — вигукнув хлопець.

— Еге ж, — радісно усміхнувся циган, опускаючи хлопця на землю. — Тепер знаєш, де є Бог!

Я не спроможний винаходити нові речі, наприклад, літаки, що літають на срібних крилах.

Але нині, коли сходило сонце, у мене майнула думка — ні, не майнула, а вп’ялася — думка прегарна, чудесна, і найпотертіші частини мого одягу раптом стали гарні, почали виблискували світлом,

що спадало з неба. Ось та думка чудесна: у моїй руці заховано секретний проект; а моя рука — велика, величезна завдяки йому: сам Бог присутній у моїй руці, знає мій секрет, знає проект того,

що Він хоче зробити для світу через мою руку.

Бруно Ферреро