Він пішов тією стежкою і зупинився перед входом у велику темну печеру. Нерішучим і обережним кроком зайшов усередину.

- Прошу! Ходи сюди, брате! - заохочував його доброзичливий голос. У сутінках араб побачив пустельника, що молився.

- Ти тут живеш? - спитав його.

- Так.

- Як ти можеш жити і цій печері сам, убогий, далеко від людей?

Пустельник посміхнувся і відповів:

- Я не убогий. Маю великі скарби.

- Де? - спитав з цікавістю араб.

- Дивись сюди, - пустельник вказав на маленьку щілину в стіні печери. - Що там бачиш?

- Нічого, - відповів араб.

- Справді нічого? - наполягав пустельник.

- Тільки трошки неба...

- Трошки неба... Чи не здається тобі, що то величезний, безмежний скарб? - спитав пустельник.

Я читав про одного нацистського в'язня. У листах до родини він писав, що дуже задоволений, бо його перевели з темної камери dn іншої, де є маленьке віконце, через котре можна бачити синє небо і кілька зірок уночі. Для нього це був величезний скарб.

Ми маємо над собою цілий небозвід, а дивимося в маленький телевізор!

Бруно Ферреро