- О, той визискувач! Та ж має стількох слуг - хіба не можуть наповнити резервуар?.. Занесу склянку води - і доста!

- Та ні! Прецінь він завше був добрий і щедрий! Занесу йому барильце.

- А я... хіба наперсток!

- А я цілу бочку!

Зраненька, у день, коли мала відбутися гостина, можна було спостерігати дивну валку, що прямувала до замку. Дехто пхав перед собою величезні бочки, деякі, важко сапаючи від натуги, несли в руках великі відра, наповнені по вінця водою. Інші, беручи на кпини своїх супутників у дорозі, несли невеличкі карафки або й маленькі склянки на таці. Нарешті валка досягла подвір'я замку. Всі повиливали воду до величезного резервуару, відтак поставили кожен свою посудину збоку і рушили до бенкетної зали.

Смаковиті страви й напої, танці і співи безнастанно змінювали одне одне. Нарешті, надвечір, господар замку ґречно подякував усім за те, що прийняли його запросини, і віддалився у свої покої.

- А обіцяна несподіванка? - стали невдоволено і розчаровано ремствувати деякі із запрошених. Інші були сповнені радості:

- Наш господар влаштував для нас чудову гостину! - говорили між собою.

Відтак усі, перш ніж рушити додому, пішли за своїми посудинами. В одній хвилині звідтам залунали вигуки: то радості, то розпачу, то злости.

Кожна посудина була по вінця наповнена золотими монетами!

"Ох! Якби ж то я приніс більше води..."

Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють. (Євангеліє від Луки, 6, 38)

Бруно Ферреро