ЧОВЕН


Одного вечора два туристи, що зупинилися в кемпінгу на березі озера, вирішили переплисти човном на другий берег, аби посидіти в тамтешній кнайпі.

Засиділися вони до пізньої ночі і встигли спорожнити цілу батарею пляшок.

Нарешті, дещо похитуючись, туристи вийшли із кнайпи, проте їм таки вдалося зайняти місця у човні, аби рушити у зворотній бік.

Щосили налягли на весла. Десь за дві години, спітнілі й засапані, вони вже ледве володіли руками від утоми. Врешті-решт один із них сказав:

- Чи не здається тобі, що в цій годині ми дав-но вже мали б добратися до тамтого берега?

- Це очевидно! - погодився інший. - А може, все ж таки, ми занадто слабо веслували?

Знову, з подвійними зусиллями, вони взялися за весла і несамовито гребли ще з годину.

Коли почало світати, туристи, здивовані, виявили, що й далі перебувають на тому самому місці. Вони забули відчепити грубий канат, яким ізвечора прив'язали свого човна до причалу.

Один чоловік, який уважав себе невіруючим, якось зірвався з урвища. Завдяки швидкій реакції йому, однак, вдалося вхопитися за маленький кущик, що виріс над прірвою. Отак зависнувши над урвиськом, він з усіх сил закричав:

- Боже, спаси мене!

У відповідь ~ цілковита тиша. Чоловік закричав знову:

- Спаси мене, Боже!

I тоді згори почувся голос:

- Усі так кажуть, коли опиняються у біді.

- Але не я, Господи! Кажу це абсолютно щиро. Повідатиму про Тебе всім. Увірую в усі Твої слова! - обіцяв бідолаха у відчаї.

- Гаразд. То відпусти галузку, - мовив Господь.

- Відпустити галузку? Та ж я ще не збожеволів!

Бруно Ферреро

Повернутися вгору