Раптом до хати увірвався радісний сміх. Відчинилися двері і на порозі з'явилася його люба донечка Ґуендаліна. Вона тримала за руку молодшого братика Еріка.
- Гуендаліно, у тебе зараз канікули. Може, сядеш отут на моє місце і візьмешся за сіть, бо незабаром новий сезон, а я тим часом піду направлю човен.
- Добре, татку!
Минали години. Ґуендаліна наполегливо працювала, очко за очком, вузлик за вузликом. Так спливали дні за днями. Шнур був вузлуватий, шорсткий. Руки боліли. Подружки гукали у двері:
- Ґуендаліно, ходи бавитися з нами! Очка ставали щораз більші, вузли щораз вільніші, а плетиво щораз слабше.
Настала весна. На фйорд упали перші сонячні промені. Розпочалася риболовля. Пишаючись працею своєї любої доні, рибак Ганс спакував нову сіть на старий вірний човен.
- Ходи зі мною, Еріку, на нашу першу рибалку.
Хлопчик зрадів і швидко стрибнув у човен. Човен зловив хвилю і поплив на глибочінь. Сіть опустилася у зеленаво-блакитні води. Ерік плескав у долоні, коли бачив, як сріблясті рибини запливали у сіть.
- Гарний улов! Допоможи-но витягнути сіть, синку!
Ерік тягнув, тягнув з усіх сил. Але тягар переважив й Ерік упав у воду якраз у саму сіть.
"Нічого, - думав Ганс-рибак, швидко втягуючи сіть до човна. - Моя сіть міцна! Це моя люба Ґуендаліна сплела її своїми руками. Зараз витягну Еріка разом із рибою"
Сіть вийшла з води напрочуд легка. Посередині була велика діра. Погано позатягувані вузли порозв'язувалися, очка порозпускалися. А малий Ерік спочивав на дні фйорду.
- Ох! Якби ж я кожне очко плела з любов'ю! - плакала Ґуендаліна.
"Кожен день людина плете сіть вічності. Кожен день становить один вузлик. Ти можеш про
це не думати, але настане день рибалки і залежатиме він також від того, що сплетеш сьогодні".
Бруно Ферреро