Проща

Проща – дорога до Бога

"Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого
себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.
Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її,
хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її" (Мат. 16, 22-25).

До наступної прощі залишилось ...

наразі немає запланованих прощ :(

Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому. І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе. (від Матвія 13:1-44-52) І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру. (від Матвія 13:1-53-58) Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним… Бо Ірод схопив був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати! І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали. А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!… І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері… А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. (від Матвія 14:1-1-12) Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п'ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жінок і дітей. (від Матвія 14:1-13-21) І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь! Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий! (від Матвія 14:1-22-33) Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був. (від Матвія 14:1-34-36) Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають. А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові, то мож... Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників. І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив. (від Матвія 21:1-12-14) А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув. (від Матвія 21:1-15-17) А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!… Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите. (від Матвія 21:1-18-22) А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню. (від Матвія 21:1-23-27) А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому. (від Матвія 21:1-28-32) Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно. Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь розіб'ється, а на кого він сам упаде то розчавить його. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить. І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка. (від Матвія 21:1-33-46) А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чол... А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. (від Матвія 6:1-5-14) А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! (від Матвія 6:1-16-23) Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи! (від Матвія 6:1-24-34) Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас… (від Матвія 7:1-1-6) Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки. (від Матвія 7:1-7-12) Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її! (від Матвія 7:1-13-14) Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидаєт... Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів. Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм. Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син? І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова… І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. (від Матвія 22:1-41-46) Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! (від Матвія 23:1-1-7) А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться. (від Матвія 23:1-8-12) Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас! (від Матвія 23:1-13-15) Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. (від Матвія 23:1-16-22) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня! (від Матвія 23:1-23-28) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам'ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни? І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я! (від Матвія 23:1-29-39) І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмові. Він же промовив у відповідь їм: Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!… (від Матвія 24:1-1-2) Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, б... Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!… (від Матвія 11:1-20-24) Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (від Матвія 11:1-25-30) Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу… А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі! (від Матвія 12:1-1-8) І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: Чи вздоровляти годиться в суботу? А Він їм сказав: Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж людина вартніша за тую овечку! Тому можна чинити добро й у суботу! І каже тоді чоловікові: Простягни свою руку! Той простяг, і стала здорова вона, як і друга… Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. (від Матвія 12:1-9-15) І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його! (від Матвія 12:1-16-21) Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів. А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує. (від Матвія 12:1-22-29) Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! (від Матвія 12:1-30-32) Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду! Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений. (від Матвія 12:1-33-37) Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе. А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні... Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля! Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів. (від Матвія 9:1-32-34) І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав. (від Матвія 9:1-35-38) І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку. А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його. (від Матвія 10:1-1-4) Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому! (від Матвія 10:1-5-15) Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають. І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський. (від Матвія 10:1-16-23) Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. (від Матвія 10:1-24-33) Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його! Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її. Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї. (від Матвія 10:1-34-42) І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язниці про дії Христові, послав через у... Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення. А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять. (від Матвія 1:1- 1-17) Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус. (від Матвія 1:1-18-25) Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому. І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. (від Матвія 2:1-1-12) Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: Із Єгипту покликав Я Сина Свого. (від Матвія 2:1-13-15) Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх…(від Матвія 2:1-16-18) Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини. І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, від... Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його. (від Матвія 26:1-14-16) А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене… А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи? А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився! Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав… Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця. (від Матвія 26:1-17-29) А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї. А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні. (від Матвія 26:1-30-35) Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам. І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною… І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти… І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя! І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, і до рук грішникам виданий буде Син Людський… Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник! (від Матвія 26:1-36-46) І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його. А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить? Тієї години промовив Ісус до народу: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків. Усі учні тоді залишили Його й повтікали… (від Матвія 26:1-47-56) А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе? Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти,... Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований. Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони. Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Бо він знав, що Його через заздрощі видали. Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього… А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти. Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву. Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!… А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде! І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите… А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!… Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був. (від Матвія 27:1-11-26) Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…(від Матвія 27:1-27-30) А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття. А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище, дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба. І, посідавши, стерегли Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський. Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч. (від Матвія 27:1-31-38) А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий… Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті. (від Матвія 27:1-39-44) А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю. А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити. Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його. А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав… І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий! Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували. Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих. (від Матвія 27:1-45-56) А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім'я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою, і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов. Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу. (від Матвія 27:1-57-61) А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкр... І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайордання. (від Матвія 4:1-23-25) І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. (від Матвія 5:1-1-12) Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. (від Матвія 5:1-13-16) Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне! (від Матвія 5:1-17-20) Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (від Матвія 5:1-21-26) Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. (від Матвія 5:1-27-32) Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого. (від Матвія 5:1-33-37) Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього. (від Матвія 5:1-38-42) Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви ма...

Блаженний Священномученик Леонід Фьодоров

E-mail

У своєму історичному дослідженні, на основі доступних мені матеріалів та документів, хочу розглянути та проаналізувати особу екзарха о. Леоніда Фьодорова, його діяльність та внесок у розвиток Російської Греко-Католицької Церкви (далі РГКЦ) на тлі нелегких історичних та політичних подій того часу. Його життя та діяльність тісно проходить разом з видатною постаттю Української Греко-Католицької Церкви ХХ століття – митрополитом Андреєм Шептицьким, що від початку їхнього знайомства, став для отця Леоніда Фьодорова духовним отцем. Єдність Церкви для митрополита Андрея було чи не одним з найважливіших завдань у його діяльності. Тому унійна діяльність митрополита Андрея проявлялась в участі у Велеградських з’їздах та, пізніше, у активному діалозі з різними людьми, які також шукали шляхів до християньскої єдності. “Російське греко-католицтво, що виникло на хвилі релігійного відродження в Росії перших двох десятилітть ХХ століття”, потребувало свого пастиря для духовного проводу вірних. Такого пастиря митрополит Андрей Шептицький вбачав у особі о. Леоніда Фьодорова, щоб був гідним взірцем для російських католиків східного обряду у наслідуванні Христа та ревним у дотриманні чистоти східного обряду, відмінного від латинського.

Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 року в Санк-Петербурзі, в сім’ї православних християн, людей з надзвичайно високою релігійною освіченістю. Батько його, Іван, був кухарем та належав до петербурзької артілі кухарів. Мати, Любов Дмитрівна, будучи грецького походження вже з самого малку Леоніда “передала сину той візантійський дух, який у ньому так дивно сплівся з чисто російським характером душі”. З 6 років почав навчатися грамоти. У 8 його віддали до школи. В 11 поступив у перший клас другого відділення 2-ої Петербурзької гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. У шкільні роки захоплювався читанням різного роду літератури, яка формувала світогляд молодої людини та змушувала до пошуків. 1901 року вступив до Петербурзької Духовної Академії. Незадовго перед тим, тогож року (17 січня 1901 р.), владика Андрей Шептицький посів катедру митрополита Львівського і Галицького. В Академії став одним з найкращих її студентів та далі продовжував вивчати та читати в оригіналі твори Святих Отців Церкви, історію та постанови Вселенських Соборів. Власне ці прочитані матеріали мали великий вплив у формуванні його світогляду та розуміння правдивості Вселенської Церкви. До такого вирішального кроку необхідно було підготуватись, оскільки про свободу сумління у Російській імперії, в той час, не могло й мови бути. Відповідно до статтей 187 – 188 Положення про покарання в Російській імперії, прийнятого російським царем Миколю І 1845 року, кожен православний, який перейшов до будь-якої іншої конфесії, наражався на небезпеку позбавлення прав спадщини, встановлення опіки і т.п. Інша ж стаття, 195, передбачала позбавлення права на майно та висланням на поселення в Сибір чи за кордон, тієї особи, яка сприяла переходу православного на католицтво. Беручи до уваги таку ситуацію, Леонід Фьодоров розумів від чого йому треба відмовитись, які він втрачає права на батьківщині, переходячи до Католицької Церкви. Але поклик до служіння поєднання Сходу та Заходу, що стало метою його життя, поступово готувало його до жертви, жертви життя. Лише згодом, цар Микола ІІ (1894 – 1917), у Царському Селі, підпише, 17 квітня 1905 року, указ “Про зміцнення основ віротерпимості”, за яким визнавалось не перслідувати тих осіб, що відпали від православної віри у інше християнське віровчення чи віровизнання, а остаточну свободу треба було чекати аж до 14 липня 1917 року, коли Тимчасовий Уряд видав закон про повну свободу релігійної совісті.

“Відчуваючи в собі стійке і сильне покликання до священичого та монашого життя”, яке проявилось ще у юності, та під впливом о. Яна Сциславського, настоятеля католицької спільноти при парохії св. Катерини, що в Петербурзі, через два роки навчання, Леонід Фьодоров залишає Петербурзьку Академію і вирушає до Італії, до Риму. По дорозі заїзджає до Львова, де знайомиться з митрополитом Андреєм Шептицьким (1902 р). Тижневе перебування у митрополита справило на Леоніда сильне врження так, що Митр. Андрей став його духовним отцем. Незабаром Фьодоров відїзджає до Вічного Міста — Риму, де 31 липня 1902 року був прийнятий до Вселенської Церкви, склавши визнання Католицької віри. Після аудієнції у Святішого Отця Лева ХІІІ, за його сприянням, 20 жовтня, Леонід розпочинає навчання у Семінарії “Leonianum” в італійському місті Ананії під псевдонімом Leonidas Pierre. Такі заходи безпеки були застосовані з огляду, щоб не викликати підозри у російському посольстві. Нове життєрадісне студентське оточення, нова непригнічуюча атмосфера, чітко регламентоване життя, розумова робота — всі ці фактори сприяли плідному навчанню Леоніда Фьодорова. 1905 року він успішно завершує навчання з філософії, а 1907 року — отримує ступінь бакалавра з богослов’я. Навесні 1907 року він перейшов у колегію de Propaganda Fide на третій курс богослов’я, але, за порадою митрополита Андрея, залишив її та в листопаді 1908 року продовжив своє навчання у Фрайбургському університеті в Швейцарії, взявши псевдонім Антоніо Кремоні.

“Разом з архиєпископом Оломунця на Моравії Антоном Стояном, митрополит Андрей Шептицький 1907 року започаткував низку конгресів у старовинному моравському місті Велеграді”, на яких, західні богослови зацікавлені східною, особливо слов’янською, духовною спадщиною обмінювались думками та обговорювали розбіжності між західним та східним християнськими світами зі східними богословами, що сприяло перспективній екуменічній праці. Перший такий з’їзд відбувся влітку 1907 року. Леонід Фьодоров взяв у ньому активну участь під іменем Теодор Леоніні.

Перед самим від’їздом на Перший Велеградський з’їзд, стосунки Леоніда Фьодорова і о. Яна Сциславського стають віддаленими через розходження їхніх поглядів у справі російських католиків. Проблема полягала в тому, що позиція о. Сциславського нічим не відрізнялась від позиції інших католиків західного обряду польської національності, яка виражалась тим, що російським католиком може бути особа, яка приналежить до західного і тільки до західного обряду. Леонід Фьодоров на той час вже мав чітко окреслену прозицію, а це розходження ще більше укріпило його погляди: єдність росіян з Католицькою Церквою при обов’язковому збереженні східного обряду.

Участь у цьому з’їзді мало велике значення для молодого богослова. Це давало йому змогу познайомитися з видатними особами: Урбан, Стоян, Шпальдак, Гартьє, Франко, ін. та опрацювати з ними питання, що безпосередньо відносились до майбутнього його служіння. Найперше йшла мова про принципи збереження східного обряду та його захист від впливу окремих форм західного, що викривлюють символіку першого; хоча допускалось використання нових проявів католицької набожності для духовної користі вірних, але вираженими у формах східного обряду. Причиною подібних непорозумінь було необізнаність західних християн з обрядом східних; хибне тлумачення та розрізнення між догматом та обрядом, а також дивним давнім поглядом на те, що західний обряд є вищий за східний. “Леонід Фьодоров брав активну участь у подальших Велеградськтх з’їздах, що відбувались до 1914 року — року його відбуття до… Росії”. Подальші конгреси відбувались відповідно: 1909, 1911, 1924, 1927, 1932 та 1936 роках та збирали багатьох своїх прихильників серед богословів як східних, так і західних. Зважаючи на активну діяльність у Галичині, митрополит Андрей брав участь лише у кількох з’здах.

1909 року у Львові митрополит Андрей уділив нижчі свячення та “приставив його до студентату монахів-студитів при катедралбному храмі св. Юра у Львові”. Задля спокою та безпеки Леоніда Фьодорова, Митр. Андрей Шептицький, покладаючи далекоглядну надію для продовження унійної праці на теренах Російської імперії, вирішує, що священичі свячення необхідно уділити за кордоном. Тому, відповідно 22 та 25 березня 1911 року, у церкві Пресвятої Трійці у Галаті, дияконські та священичі свяченння уділив болгарський архиєпископ Михайло Міров.

Довгоочікуване монаше подвижництво, про яке мріяв ще з юнацьких років, о. Леонід Фьодоров розпочав у 1912 році з благословеня Митр. Андрея, у новіціяті студійського монастиря св. Йосифа в Камениці (Боснія). 12 лютого 1913 року о. Леонід прийняв схиму, взявши собі монаше ім’я — Леонтій. Листи-роздуми написані за час перебування у монастиирській обителі до митрополита Андрея є унікальним “духовним щоденником” що відображає у собі глибокі внутрішні пошуки, сумніви, роздуми над спокусами того, хто насмілився йти дорогою щоденного духовного подвижництва до досконалості. Час перебування у монастирі став для нього часом духовного вишколу, осягненням зрілості й роздумів над сутністю богопосвятного життя.

Кілька років перед тим, у другій половині 1908 року, мтрополит Андрей Шептицький здійснив таємну подорож територією Російської імперії. “Саме в Росії кир Андрей намагався втілити цілу низку своїх найсміливіших та найдалекосяжних задумів, що стосувалися провідної, на його переконання, ролі Унійної Церкви в досягненні єдності християн Сходу і Заходу.” У ході цієї поїздки було здійснено ряд зустрічей з духовними особами, які давніше були виявили своє бажання прийняти унію з Апостольським Престолом, але ще вагались: Смоленським єпископом-емеритом Петром, єпископами Антонієм Храповицьким та Інокентієм Усовим. Ці зустрічі не закінчились позитивно для Митр. Андрея, оскільки не було досягнено згоди з боку російського вищого духовенства. Тоді ж матір Леоніда Фьодорова, Любов Дмитрівна, була прийнята в лоно Католицької Церкви самим митрополитом Андреєм. Взимку 1908 – 1909 рр. у Петербурзі постала перша каплиця для російських католиків східного обряду у приміщенні квартири о. Олексія Зерчанінова, призначеного митрополитом Андреєм Генеральним Вікарієм Кам’янець-Подільської єпархії, а від 22 травня 1908 р. потвердженого папю Пієм Х як “главою місій для російських католиків східного обряду з чітко вказаними правами та наказом неухильно зберігати чистоту греко-слов’янського обряду без введення латинського чи будь-якого іншого обряду, а також піклуватись, щоб таке саме виконували підвладні йому священики та миряни-католики”. Квартира знаходилась по вулиці Полозовій у Петербурзі. Навесні 1911 р. церковцю разом з о Зерчаніновим, о. Сусалєвим та о. Дейбнером було легалізовано. Але за порученням Петербурзького вікарного єпископа Никандира (РПЦ), напередодні війни, цю церкву було закрито. Згодом, у 1912 р., стараннями о. Івана Дейбнера, Наталії Сергіївної Ушакової, активної російської греко-католички та княгин Марії Волконської, було дозволено відкрити нову невелику церкву Зіслання Святого Духа, що розміщалась у будинку по вул. Бармалєєвій у Петербурзі. Проте, проти її існування виступив Синод РПЦ і її 23 лютого1913 року було закрито, а отцю Дейбнеру було заборонено служити у східному обряді.

В період з 1910 по 1914 роки, на прохання митрополита Андрея, Леонід Фьодоров здійснює поїздки до Росії. Таких поїздок було чотири: перша — з 1 по 30 січня 1910 року, друга — з 1 по 24 лютого 1911 року, третя — з листопада 1911 по квітень 1912 року, четверта — з січня по червень 1914 року. Завдяки ним підтримувались зв’язки з людьми, що були причетні до зароджуваного російського католицтва: о. Зерчанінов, о. Дейбнер, Любов Фьодорова, мати о. Леоніда, подружжя Абрикосових, останні виявили бажання та подали проект про постання греко-католицької церкви для росіян східного обряду у Москві; а також інформувалось Митр. Андрея про стан справ детальними звітами з аналізом становища тогочасного російського суспільства й Православної Церкви. Особливо це було важливо і для о. Леоніда, оскільки він безпосередньо знайомився із середовишем та умовами де, в недалекому майбутньому, повина була розпочатись його місійна пастирська праця.

У січні 1914 року, о. Фьодоров вирушає у чергову поїздку до Росії. Побувавши у різних містах та зустрівшись з російськими католиками, повертається у червні того ж року до Львова, але з огляду на напружене політичне становище, змушений знову виїхати до Росії. Розпочалась Перша Світова війна. Через кілька тижнів, о Леоніда Фьодорова арештували як греко-католицького священика та заслали у Тобольськ. Прчиною арешту було вороже ставлення російського уряду до католиків східного обряду. Причиною звільнення, стало клопотання Н. С. Ушакової, яка звернулася, до міністра юстиції Тимчасового уряду Александра Керенського, з проханням про звільнення. Все це відбувалося у важкий для Росії час — після Лютневої революції та повалення царського самодержавства. Як наслідок, вже у березні 1917 року о. Фьодоров повернувся до Петербурга.

Серпень 1914 року ознаменувався початком Першої Світової війни. Вона тривала чотири роки. Приводом до цього стало вбивство 28 червня 1914 року спадкоємця австрійського престолу Фердинанада сербським націоналістом у Сараєво. Австро-Угорська імперія, на чолі з імператором Францом-Йосипом І (1848 – 1916), намовлена Німеччиною оголосила війну Сербії. Росія ж прилучилася до Сербії. З швидким розгортанням подій, вже 3 вересня 1914 року російські війська увійшли до Львова і далі просувалися на Захід. Підтекстом до цієї війни були також територіальні, економічні, престижні та національні інтереси кожної з держав-учасниць. За кільканадцять днів після зайняття Львова царськими військами (19 вересня 1914 року ) митрополита Андрея арештували та вивезли на заслання в глибину Росії: спочатку до Курська, згодом до Суздальського монастиря, а потім — до Ярославля. Постало гостро питання про звільнення у якому брали участь не лише Римська Апостольська Столиця, австрійський та німецькі уряди, але і відомі впливові особи того часу, так як: московський князь Долгоруков, письменник Короленко, княгиня Вітгенштайн, король Іспанії Альфонс. Після лютневої революції 1917 року та повалення царського самодержавства, стало можливим звільнення митрополита Андрея за сприяння Красноярського єпископа Никона до Тимчасового Уряду Александра Керенського. Як наслідок, вже у квітні 1917 року Андрея Шептицького було звільнено. Власне, Тимчасовий уряд надав змогу митрополитові “безперешкодно провадити церковно організаторську діяльність на території колишньої Російської імперії”. Він прибув до Петербургу. Згодом переїхав до Києва, де зорганізував українську католицьку парохію, на чолі з о. Щепанюком, колишнім сотрудником Львівського Архикатедрального храму та зайнявся створенням генерального вікаріату для священиків і вірних вивезених царською владою у часі війни. Завершенням Першої Світової Війни стала капітуляція у 1918 році Болгарії, Туреччини, Австро-Угорщини та Німеччини перед Антантою. Війна поклала край великим імперіям та супердержавам. Розпочався новий поділ Європи та постання самостійних і незалежних національних держав на територіях колишніх імперій. Найбільших перешкод зазнали народи колишньої Російської імперії.

29 – 31 травня 1917 року митрополит Андрей Шептицький, перебуваючи в Петербурзі, та “очікуючи паспорту на виїзд з Росії” скликає Собор Російської Греко-Католицької Церкви. У триденному Соборі взяло участь російське католицьке духовенство східного обряду: о. Олексій Зерчанинов, о. Володимир Абрікосов, о. Іван Дейбнер, о. Євстафій Сусальов, о. Гліб Верховський, о. Трофим Сємяцький, о. Діодор Колпінський, а також як спостерігачі, але без права голосу, католицьке духовенство латинського обряду: архиєпископ Могильовський Едвард де Ропп, архиєпископ Виленський Ян Цєпляк, іменований єпископ Пінська Жигмонт Лозінські, що перебувало на території Росії. Місцем збору була католицька хлопчача гімназія при церкві Св. Катерини, де тоді мешкав митрополит Андрей. На Соборі, опираючись на документ папи Пія Х, який “уповноважував митрополита чинно і законно діяти в якості східного єпископа в межах кордонів Російської держави” було призначено о. Леоніда Фьодорова екзархом для росіян-католиків східного обряду з єпископськими правами, а також прийнято 68 постанов, що заторкували майже всі важливі справи церковного життя. Найперше визнавалось верховенство Святішого Отця і зобов’язання йому до безумовного послуху в усьому. Наказувалось дотримання обряду, що його мають нез’єдинені у Росії та прямувати до одновидності в літургічній практиці, однак заборонялося вводити без виразного дозволу Апостольського Престолу жодні літургічні форми латинського обряду, навіть такі, що мали місце у інших з’єдинених Церквах. Щодо Святих Тайн, то, за декретом Пія Х, Святу Євхаристію росіянам-католикам дозволялося приймати у латинських церквах і навпаки. Після Св. Тайни Хрещення, яка відбувалась через занурення, повинні уділятись Святі Тайни Миропомазання та Євхаристія. Територія екзархату простягалась на цілу Російську імперію, крім України та Білорусії. Екзарх у достоїнстві митрофорного протопресвітера, наділений єпископською владою, що дозволяло користуватися привілеями наданих Апостольським Престолом для єпископів. Визначено обов’язки священиків та подано вказівки для душпастирської праці, наголошуючи на поясненні вірним символіки обряду й заохочуючи вірних до живої участі у богослуженнях. Синод вважав за потрібне визначити повну незалежність Церкви від держави, однак прийняти від держави легалізацію. З огляду на це, наступним кроком було звернення митрополита Андрея до тогочасної російської влади з домаганням визнати на державному рівні права Російської Греко-Католицької Церкви так само, як це має Римо-Католицька Церква. Митрополит Андрей одержав від Російського уряду під проводом князя Львова затвердження і визнання о. Леоніда Фьодорова главою РГКЦ. А вже 8 серпня 1917 року Тимчасовий Уряд декретом відмінив обмеження, що перешкоджали вільному існуванню РГКЦ в Росії. “Незважаючи на успішну легалізацію католицького екзархату в Росії, надзвичайно серйозним залишалося питання про його визнання зі сторони Риму.”10 вересня 1917 року Митр. Андрей повернувся до Львова. Повідомивши Апостольський Престіл про свої дії та призначення у Росі, він не отримав у відповідь потвердження. Зате, прийшов запит з Риму про повноправність таких дій. Зважаючи на воєнний неспокій 1918 – 1919 рр. та домашній арешт, лише 16 грудня 1920 року митрополит вирушив до Риму, де його всі дії та призначення було оправдано, а 24 лютого 1921 року Святіший Отець Венедикт XV (1914 – 1922) потвердив створення екзархату та призначення екзарха, наділивши останнього титулом Protonotaroi Apostolico ad instar. Потвердження папи дозволяло екзарху юридично застосовувати свої права.

Розпочалась нелегка праця о. Леоніда Фьодорова у Господньму винограднику. Політичне та церковне життя Росії, у той час, було досить-таки бурхливим. Поступові стадії занепаду Російської імперії проявлялися вже від Російсько-Японської війни 1904 – 1905 років, у грудневій революції 1905 року, наростанні соціалістичних та революційних настроїв, боротьби у Державній Думі, у т. зв. “распутінщині” і т. д. Лише після Лютневої революції 1917 року та поваленням царського самодержавства, стало можливим скликати та провести Всеросійський Помісний Собор. Його засідання проходили з серпня 1917 року по вересень 1918 року. Було відновлено патріархальний устрій[34] Російської Православної Церкви та прийнято ряд важливих ухвал, що стосувалися церковного життя. Тоді ж було ліквідовано посаду обер-прокурора Синоду та створено Міністерство у справах віросповідань у Тимчасовому уряді. Міністром віросповідань став А. В. Карташов, що 7 листопада 1917 року офіційно визнав існування РГКЦ східного обряду.

Вбачаючи необхідність сприяти у діалозі зближення Східної та Західної Церков на прикладі входження російської церковної традиції у католицьку єдність було засновано товариство, членом якого міг стати кожен християнин, віруючий у Святу Апостольську Церкву та визнаючий джерелом Божого Об’явлення Святе Письмо та Святе Передання. Тому членами цього товариства були: католицьке духовенство: митр. А. Шептицький, архієп. Є. Фон Ропп, єп. І. Цепляк, о.-екзарх Л. Фьодоров, та ін. російські католицькі священики; православне духовенство: єпп. Петро Другов, Трифон Туркестанов, архімандрит Арсеній, кн. Волконський, кн. Оболенський, кн. Ухтомський, кн. Трубецькой; старообрядське духовенство: єпп. Нижегородський і Костормський — Інокентій Усов та Петроградський і Тверський — Геронтій Лакомкіна. Завдання єдинення та усунення воорожнечі між християнами поставлені перед організаторами, впроваджувались учасниками на основі взаємоспілкування у дусі любові, взаєморозуміння та примирення. Започаткований унійний рух знаходив свій відгомін і у інших товариствах, заснованих з ініціативи як католиків: Товариство св. Йосафата, Російське католицьке братство св. Івана Золотоустого, так і православних. Таким чином провадилась тогочасна екуменічна діяльність, у якій екзарх о. Леонід Фьодоров, відігравав чи не абияку роль. Виголошення унійних доповідей на зібраннях, аудієнції у вищого православного духовенства: патріарха Тихона, митрополита Веньямина, єпископа Симона — все це сприяло позитивному сприйнятті ідеї єдності Церков та впровадження її у життя.

Жовтнева революція, що відбулась у Росії 25 жовтня (7 листопада) 1917 року принесла нові випробування для РГКЦ. Так, 23 січня 1918 року Більшовицьким урядом було опубліковано декрет Про відділення церкви від держави та школи від церкви, що поклало край довговіковій традиції відносин церкви і держави у Росії. Реакція Російської Православної Церкви була дуже бурхливою, оскільки на Соборі розроблялося новий проект правового взаємозв’язку з державою, за яким передбачалася ідея мирної співпраці як двох незалежних організмів, а впровадження вищезгаданого декрету позбавляло російське православне духовенство відчуття впевненості та підтримки у своїх діях. Позиція Католицької Церкви в Росії була ж на початках протилежною від РПЦ та проявлялась у лояльності до нової політичної влади, оскільки відбулося зрівняння обидвох правомірно існуючих церков у правах. Після того як 24 серпня 1918 року було опубліковано інструкцію за якою відбувалося виконання вищезгадуваного декрету та передбачалась націоналізація церковних дібр, католицьке та православне духовенство почало збиратись для об’єднання зусиль супроти небезпек, що насувались. Завдяки зусиллям та підтримці о. Леоніда Фьодорова, спільна комісія виробила та підписала протест супроти дій комуністичної влади. Його направили до Народного Комісаріату Юстиції. Відповіді не було. Це свідчило лише про тактичну гру влади з церквою. Започаткований екуменічний рух у Росії переживав нові випробування та, через переслідування Церкви з боку держави, був приречений на занепад.

Станом на 1922 рік, в Петербурзі нараховувалось близько 70 католиків східного обряду, у Москві – близько 100, у Саратові – близько 15 осіб і загалом Російська Греко-Католицька Церква на початках нараховувала близько 200 вірних. “5 грудня 1922 року всі католицькі церкви у Петербурзі було насильно закрито органами влади Рад, а всім католицьким священнослужителям було суворо заборонено здійснювати в них будь-які публічні відправи”.Тоді ж і закрили церкву Зіслання Святого Духа по вул. Бармалеєвій. (Остаточно її ліквідували 21 липня 1923 р.). Поїздка до Москви 10 грудня 1922 року о.-екзарха Леоніда Фьодорова та о.-прелата Константина Будкевича, настоятеля церкви Св. Катерини у Петербурзі, з протестом проти таких дій влади, стала основним поштовхом для інкримінування їм звинувачення у контрреволюційній діяльності. Згодом почалися арешти духовних осіб. 10 березня 1923 року о. Фьодорова разом з іншими представниками католицького клиру було заарештовано. 21 –25 березня 1923 року відбувся відкритий “Московський процес” на якому підсудних звинуватили у створенні антибільшовицьких організацій, у невиконанні декрету про відлучення церкви від держави та у виявленні спротиву владі під час конфіскації церковного майна. Незважаючи на переконливі промови підсудного (екзарха о. Л. Фьодорова), який захищав себе сам, суд призначив 10 років покарання. З 12 березня по 21 ківтня 1923 року перебував у Бутирській; згодом, Сокільницькій, а з вересня 1923 р. і до кінця квітня 1926 р. — у Лефортовській тюрмах. Своє ув’язнення о. Леонід переосмислював у світлі Божого Провидіння: “прийдеться вправлятися у похвальній чесноті терпіння такого ж каторжного, тупого і невиносного як цей наш російський жах, в якому ми мучимося за гріхи наші та наших батьків”. Причиною звільнення 26 квітня 1926 року стало клопотання К. П. Пєшкової, дружини письменника М. Горького, яка звернулася до ГПУ з проханням про звільнення о. Фьодорова. Оскільки йому було заборонено мешкати у шести найбільших містах СРСР, то після звільнення він оселився в Калузі, да продовжував свою пастирську діяльність: опікуючись вірними та надаючи їм духовну підтримку, незважаючи на небезпеку повторного арешту. Повторний арешт відбувся. На запрошення о. Йосифа Бєлоголового, Могилевського декана, о. Леонід Фьодоров поїхав у Могилев, де його присутність та діяльність швидко оживила життя місцевих греко-католиків. Радаянська влада сприйняля ці акти як чергову антирадянську агітацію та пропаганду зі сторони екзарха і, як наслідок, реакцією ГПУ став його арешт 10 серпня 1926 року. Суд, що відбувся 18 вересня 1926 року, призначив отцю Леоніду Фьодорову три роки Соловецьких таборів.

Протягом перебування у тюрмі на Соловках, незважаючи на важкі табірні умови та пильне око наглядачів, екзарх сповнював своє священиче служіння поміж ув’язнених. Щоденна Божественна Літургія, щоденна злука з Євхаристійним Христом — в цьому отець Леонід Фьодоров “вбачав особливе покликання ув’язнених священиків у визволенні Росії з мороку безбожності”. Використовуючи Богом даний талант до місіонерства, екзарх невтомно трудився у Господньому винограднику за для спасіння людських душ: уділенням Святих Тайн, виголошенням проповідей та доповідей для досягнення взаємопорозуміння між католиками та православними. Останньому ж служінню він посвятив усе своє життя. Відкрито й сердечно, по-батьківськи, спілкуючись з ув’язненим духовенством як православним, так і латинським, завжди був бажаною особою на їхніх зібраннях у камерах ув’язнення, та використовував кожну можливість для духовної підтримки своїх співбратів. Продовжував трудитись і тоді, коли табірне керівництво встановлювало нові, більш жорсткі правила існування ув’язнених.

10 серпня 1929 року, після закінчення терміну ув’язнення, екзарха було відправлено у заслання. Спочатку він перебував у м. Кемь, а згодом у селищі неподалік р. Пінега. Через непорозуміння з боку Пінежського ГПУ, на початку 1931 року о. Фьодорова відправили у Архангельську тюрму. Несправедливе ув’язнення протривало півроку, до осені 1931 року. Далі його чекало нове трьохрічне заслання у м. Котлас до листопада 1933 року Останнім населеним пунктом, куди оселився о. Фьодоров на початку 1934 року, стало невеличке провінційне містечко Вятка. Там, у домі сім’ї А.С. Калініна, перший російський екзарх зустрів свою передчасну смерть 7 березня 1935 року. Причиною його смерті стало фізичне виснаження внаслідок хворіб набутих в ув’язенні та на засланні. Становище РГКЦ в тих роках було катастрофічним. На момент смерті екзарха багато її вірних разом із священнослужителями було розстріляно, заслано по тюрмах чи концтаборах. Подальша доля існування екзархату склалась так. Після смерті екзарха, канонічно заснований екзархат не скасовано жодним документом, тому він не втратив чинності і вимагав наставника. Користуючись наділеними повноваженнями митрополитом Андреєм було назначено від 9 жовтня 1939 року всечеснішого отця Климентія Шептицького, ігумена студитів, новим екзархом Росії та Сибіру. А вже 26 вересня 1940 року миторполит отримав листа від Високопреподобного Алойзія кардинала Мальйона, у якому повідомлялося, що з 30 травня 1940 року Святішим Отцем Пієм ХІІ скасовно особливі повноваження дані Пієм Х, Внедиктом ХV та Пієм ХІ (1922-1939) “Високопреподобному і Всечеснішому Андреєві Шептицькому, львівському руському митрополитові і архиєпископові львівському, галицькому і кам’янецькому”. У такий спосіб було визнано чинність і існування повноважень у минулому. Митрополит Андрей Шептицький, дізнавшись про смерть о. Леоніда в березні 1935 року, віддав розпорядження про відкриття беатифікаційного процесу 24 червня 1935 року. Відвідуючи Україну з пастирським візитом, Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив 27 червня 2001 року екзарха отця Леоніда Фьодорова блаженним новомучеником.

Цією статтею-дослідженням про особу екзарха Російської Греко-Католицької Церкви хотів показати його внесок у розвиток Церковної єдності росіян-католиків з Римським Апостольським Престолом на початку ХХ століття, водночас із збереженням східного обряду і традицій. Наділений великими повноваженнями, він був тим, на кого митрополит Андрей Шептицький покладав особливу місію єдності Церкви у Російській імперії — місію “драматичного діалогу між Сходом і Заходом” і став тим, до чого покликаний кожен вірний Вселенської Церкви — свідком Христа — мучеником за віру.

Василь Гук

Джерело: Жива Вервиця livingrosary.org.ua

Соціальний обмін: