Проща

До наступної прощі залишилось ...

наразі немає запланованих прощ :(

Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому. І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе. (від Матвія 13:1-44-52) І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру. (від Матвія 13:1-53-58) Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним… Бо Ірод схопив був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати! І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали. А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!… І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері… А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. (від Матвія 14:1-1-12) Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п'ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жінок і дітей. (від Матвія 14:1-13-21) І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь! Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий! (від Матвія 14:1-22-33) Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був. (від Матвія 14:1-34-36) Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають. А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові, то мож... І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайордання. (від Матвія 4:1-23-25) І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. (від Матвія 5:1-1-12) Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. (від Матвія 5:1-13-16) Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне! (від Матвія 5:1-17-20) Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (від Матвія 5:1-21-26) Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. (від Матвія 5:1-27-32) Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого. (від Матвія 5:1-33-37) Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього. (від Матвія 5:1-38-42) Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви ма... Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його. (від Матвія 26:1-14-16) А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене… А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи? А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився! Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав… Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця. (від Матвія 26:1-17-29) А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї. А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні. (від Матвія 26:1-30-35) Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам. І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною… І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти… І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя! І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, і до рук грішникам виданий буде Син Людський… Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник! (від Матвія 26:1-36-46) І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його. А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить? Тієї години промовив Ісус до народу: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків. Усі учні тоді залишили Його й повтікали… (від Матвія 26:1-47-56) А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе? Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти,... А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене! А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: Гляди, не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво. (від Матвія 8:1-1-4) А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає. Він говорить йому: Я прийду й уздоровлю його. А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!… І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його. (від Матвія 8:1-5-13) Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, і гарячка покинула ту… І встала вона, та й Йому прислуговувала! А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс. (від Матвія 8:1-14-17) А як угледів Ісус навколо Себе багато народу, наказав переплинути на той бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: Учителю, я піду за Тобою, хоч би куди ти пішов! Промовляє до нього Ісус: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити… А інший із учнів промовив до Нього: Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати. А Ісус йому каже: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх! І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав… І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала… А народ дивувався й казав: Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому? (від Матвія 8:1-18-27) І, як прибув Він на той бік, до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити? А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней. А Він відповів їм: Ідіть. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, і потопився в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!.. (від Матвія 8:1-28-34) І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув. І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає. Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх? Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!… (від Матвія 9:1-1-8) А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками? А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння. (від Матвія 9:1-9-13) Тоді приступили до Нього Іванові учні та й кажуть: Чому постимо ми й фарисеї, а учні Твої не постять? Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них... Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля! Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів. (від Матвія 9:1-32-34) І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав. (від Матвія 9:1-35-38) І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку. А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його. (від Матвія 10:1-1-4) Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому! (від Матвія 10:1-5-15) Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають. І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський. (від Матвія 10:1-16-23) Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. (від Матвія 10:1-24-33) Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його! Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її. Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї. (від Матвія 10:1-34-42) І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язниці про дії Христові, послав через у... Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення. А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять. (від Матвія 1:1- 1-17) Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус. (від Матвія 1:1-18-25) Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому. І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. (від Матвія 2:1-1-12) Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: Із Єгипту покликав Я Сина Свого. (від Матвія 2:1-13-15) Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх…(від Матвія 2:1-16-18) Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини. І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, від... Бо скорбота велика настане тоді, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться. Тоді, як хто скаже до вас: Ото, Христос тут чи Отам, не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: Ось Він у пустині не виходьте, Ось Він у криївках не вірте! Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського. Бо де труп, там зберуться орли. (від Матвія 24:1-21-28) І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його. Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько, під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої! (від Матвія 24:1-29-35) А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець. Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського. Будуть двоє на полі тоді, один візьметься, а другий полишиться. Дві будуть молоти на жорнах, одна візьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте! (від Матвія 24:1-36-44) Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, буде плач там і скрегіт зубів! (від Матвія 24:1-45-51) Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський! (від Матвія 25:1-1-13) Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, приніс іще п'ять талантів і сказав: Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п'ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. Сказав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє… І в... Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників. І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив. (від Матвія 21:1-12-14) А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув. (від Матвія 21:1-15-17) А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!… Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите. (від Матвія 21:1-18-22) А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню. (від Матвія 21:1-23-27) А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому. (від Матвія 21:1-28-32) Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно. Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь розіб'ється, а на кого він сам упаде то розчавить його. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить. І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка. (від Матвія 21:1-33-46) А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чол... Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!… (від Матвія 11:1-20-24) Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (від Матвія 11:1-25-30) Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу… А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі! (від Матвія 12:1-1-8) І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: Чи вздоровляти годиться в суботу? А Він їм сказав: Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж людина вартніша за тую овечку! Тому можна чинити добро й у суботу! І каже тоді чоловікові: Простягни свою руку! Той простяг, і стала здорова вона, як і друга… Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. (від Матвія 12:1-9-15) І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його! (від Матвія 12:1-16-21) Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів. А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує. (від Матвія 12:1-22-29) Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! (від Матвія 12:1-30-32) Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду! Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений. (від Матвія 12:1-33-37) Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе. А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні... А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. (від Матвія 6:1-5-14) А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! (від Матвія 6:1-16-23) Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи! (від Матвія 6:1-24-34) Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас… (від Матвія 7:1-1-6) Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки. (від Матвія 7:1-7-12) Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її! (від Матвія 7:1-13-14) Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидаєт...

Св. священномученик Йосафат Кунцевич

Св. Йосафат - великий син волинської землі, найбільший Святий українського народу й Христової Церкви, за єдність якої він пролив свою кров і віддав життя.

Народився Йосафат у давньому княжому місті Володимирі-Волинському близько 1580 року від праведних батьків Гавриїла та Марії Кунцевичів. Під час Хрищення надали хлоп'яткові ім'я Іван. Його батько був знатним міщанином - купцем і радником міста. Івась виховувався під дбайливим доглядом побожної матері. Під її проводом він навчився читати по рукописному Часослові; потім пішов до школи при парафіяльній церкві.

З раннього дитинства в малого Івася проявилися чесноти доброти та побожності. Якось, вдивляючись в ікону розп'ятого Христа, Івась запитав свою матусю: "Хто це?" Побожна мати відповіла, що це образ Богочоловіка - Ісуса Христа, який зійшов з неба на землю, щоб відпокутувати за наші гріхи і нас спасти. В ту ж мить Івась відчув нена­че вогонь - це запалала в його серці любов до Бога і безсмертних людських душ. Відтепер хлопець бажав бути тільки в церкві, тому ніколи не   пропускав   церковних богослужінь.  Згодом це бажання визріло у прагнення посвятити себе Богові всеці-ло, бути при тім, що Боже. Ось чому ще з ранніх літ він порвав із зіпсованим світом та його принадами.

Батьки, бажаючи забезпечити своєму синові певну майбутність,  віддали  його  1595 року в науку до багатого купця Якинта Поповича, міського радника у Вільно, столиці Великого Литовського князівства, до складу якого входила тоді Волинська земля. Якинт вподобав собі спокійного, працьовитого, побожного юнака і згодом не крився з думкою віддати за нього свою дочку, спадкоємицю всього свого майна. Але, як виявилось, молодий Кунцевич і не думав про земні блага. Він іґнорував веселі товариства з ровесниками чи дівчатами, а йшов радше до церкви на богослужіння; проводив свій час в духовних роздумах і зачитувався церковними книгами.

Вільно було своєрідним центром усяких сект та єресей, що напливали сюди головно з Німеччини; а крім того, воно перетворилось на місто розпусти і всілякого нехтування моралі. Іван опинився серед різного роду спокус: як проти віри, так і проти моралі. Але він не залишав молитви. Як тільки лишалось трохи вільного часу, читав духовні книжки або йшов до церкви.

У монастирській церкві Пресвятої Тройці Іван Кунце-вич добровільно виконував обов'язки паламаря, допомагаючи старенькому парохові. Часто відвідував також монастир, маючи там доступ до церковних книг, з яких любив передусім Часослов і Требник. У Вільно саме в той час була архімандрія, яка згодом стала осередком усіх Василіянських монастирів у Литві й Білорусі.

В той час по всій Україні почалася релігійна війна, спричинена з'єдиненням Української Церкви з Римською. Не міг знати тоді 16-річний Кунцевич, де правда, не мав до кого вдатися за порадою... Але праведні й святі люди завжди йдуть прямою дорогою. Так вчинив і цей юнак. Він вдався до найкращого порадника - Господа Бога з ревною молитвою. "Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді" - кликав він і благав словами псалмоспівця (Пс 86: 11).

І Господь не покинув свого обранця, просвітив його, заспокоїв і дав потрібні сили, щоб подолати всі труднощі.

Крім молитви Іван уважно вивчав церковні книги, шукаючи в них прояснення того релігійного сум'яття, що було в Україні. Саме в церковній книзі Мінеї, під днем 29 і ЗО червня, зацікавлений юнак прочитав: "Петре, підвалино Апостолів, скало Церкви Христової, початку християн, паси славно вівці своєї вівчарні, заховай свої ягнята від хитрих вовків, спаси своє стадо від лютих напастей". В каноні ж Утрені читав він таке: "Тебе, святий Петре, Предвічний, передбачивши, призначив начальником своєї Церкви"; "Ти, Петре, був першим єпископом Рима, славою і хвалою найбільшого міста, утвердженням Церкви, що її й пекельні сили по правді не переможуть, як і предсказав Христос".

Щодо верховної влади Римських Пап над усією Христовою Церквою, то в тій же Мінеї, під днем 2 січня, юнак читав про св. Сильвестра, 33-го Папу Римського, таке: "Ти прогнав зрадливі єресі; ти явився начальником святого Собору й прикрасив престол начальника учнів... Як Божий голова святих Отців, укріпивши святу віру, замкнув ти уста єретиків". А під днем 18 лютого написано в тій самій Мінеї про св. Папу Лева Великого: "Чим тебе назвемо - надхне-ним Божим духом? Чи головою правдивої Церкви? А може, провідником правди і твердою основою? Найвищим начальником чесного собору? Ти успадкував найвищий Петрів престол. Ти спадкоємець чесного Петра, а   збагатівши його начальством, затулив раз і назавжди зрадливі уста єретикам".

Вже з тих та інших подібних свідоцтв, яких дуже багато в наших церковних книгах, Іван Кунцевич, щиро шукаючи правди, дійшов переконання, що єдність з Вселенською Церквою, яку проголосила Київська Митрополія всієї Русі на Соборі в Бересті Литовськім 23 грудня 1595 року, є відновленням давньої церковної єдності з св. Апостольським Престолом.

Урочисту заяву цієї церковної єдності 7 лютого 1596 року вручили Папі Римському Климентові  VIII  українські єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький - посланці Київського митрополита Михайла Рагози. Христовий Намісник заявив, що "закони, звичаї й обряди Української Церкви, з'єднаної з Римом, залишаються без змін".

Але в краї вже розпочалась гаряча дискусія - за і проти єдності, захоплене і вороже сприйняття її. Проте здавалося, що ця велика історична подія з'єднання Церков захопить уми й серця вірних, бо злука з Римом у тодішній політичній ситуації надавала окрім поглиблення суто церковних аспектів також запоруку зміцнення національної самостійності. Сталося, однак, інакше: "Між пшеницю ворог засіяв кукіль" (Мт 13:25). Ще перед 1590 і 1594 рр. Львівський єпископ Гедеон Балабан (1568-1607), який також підписав заяву про з'єднання Церков, перший (під впливом князя Костянтина Острозького) її зрікся і гостро виступав проти неї аж до кінця життя. Разом з ним пішов проти Унії також Перемишльський єпископ Михайло Копистин-ський (1596-1610).

Усе це надзвичайно засмутило молодого Кунцевича, який жваво цікавився церковними подіями. Він ще більше прихилився до церкви Отців Василіян, яка підтримувала Унію. Іван пам'ятав Христові слова, сказані до апостола Петра: "Тож заявляю я тобі, що ти - Петро (скеля), і на цій скелі я збудую мою Церкву, й пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі... розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі" (Мт 16:18-19).

Дуже глибоко запали йому в душу і серце слова Архієрейської молитви Ісуса Христа: "Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані" (Йо 17:20-21); а також Христове прагнення: "Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!" (Йо 10:16).

Це Христове прагнення молодий Кунцевич зробив своїм ідеалом. Відтепер ним він житиме, за нього молитиметься, працюватиме, за нього, врешті, віддасть і своє життя.

Святотроїцька церква, до якої ходив молодий Кунцевич у Вільно, була у великій пошані серед міщан східного обряду. В ній знаходилася надзвичайно вшановувана ікона Богородиці, що згідно з переданням належала пензлю св. євангеліста Луки. Зберігались у церкві також мощі перших християнських мучеників Литви - Антонія, Івана та Євстатія, дружинників Ольґерда, що впали жертвою язичників у 1345 році. При церкві існувало окреме церковне братство міщан, яке згодом одержало право незалежності й непідсудності місцевій церковній владі, а безпосередньо підлягало патріархові або, в крайньому випадку, - Київсь­кому митрополитові.

При церкві Святої Тройці містився монастир Отців Ва-силіян, фундатором якого була дружина литовського князя Ольґерда - Марія, русько-українського роду.

З наказу польського короля монастирем і монастирськими фундаціями у Вільно від 1584 року завідувала міська рада. А "завідувала" так, що за 20 років і монастир, і його фундації занепали та були розграбовані світськими людьми, які поробили собі помешкання навіть у самих монастирських приміщеннях. Для ченців залишилося три-чо-тири келійки з маленьким городцем для вжитку архімандрита. Кількість ченців постійно меншала, тож коли Іван Кунцевич постукав до монастирської брами, йому її відчинив сам архімандрит, тодішній єдиний його мешканець-чернець.

Відразу після Берестейського Собору цей монастир під проводом архімандрита Софронія підтримав рішення ієрархії та митрополита - Вільнського архіпастиря за з'є-динення з Апостольською столицею в Римі. Однак церковне братство було проти цього, а тому за наказом польського короля мусило залишити церкву Святої Тройці. Воно перейшло до церкви Святого Духа, звідки протягом довгих десятиліть вело боротьбу зі східним католицизмом, насамперед - з його Святотроїцьким осередком. Тоді ж Софроній передав настоятельство монастиря Йосафатові, а той - Ма-теєві, що був, як згодом виявилось, прихованим кальвіністом (згодом він став кальвіністським пастором). По апос-тазії Матея Святотроїцькою обителлю керував архімандрит Ґелазій, знавець слов'янської мови і книг, прихильник Берестейської Унії, але монах без відповідного чернечого духу. Тому й не дивно, що Святотроїцький монастир, як і інші монастирі в той час, був у великому занепаді. Старші ченці вели життя світських людей, а молодого поповнення взагалі не було. Кожен чернець жив сам по собі. Крім від­прав у церкві, духовного життя майже не було. Ніхто не турбувався чернечою дисципліною і правопорядком.

Хоч така незавидна доля спіткала тодішні монастирі, зокрема Вільнський, для молодого Кунцевича Божий поклик вступити до монастиря був наказом. Його рішення остаточно визріло, і він, обговоривши справу із самим митрополитом Іпатієм Потієм, вступив до Святотроїцького монастиря, маючи тоді 24 роки.

Перед виконанням цієї постанови Іван мав ще одне важке випробування. Купець, у якого він був помічником, щиро полюбив його і хотів видати за нього свою дочку-одиначку й передати йому все своє майно. Однак любов до Бога заполонила душу й серце Кунцевича. Тому він перепросив шляхетного купця, за все подякував йому та відійшов від нього.

Був 1604 рік, коли Іван, покидаючи світ, майно й усю світську марноту, твердо вирішив віддати себе на довічну службу Господу Богові. У ченці постриг його митрополит Іпатій Потій. Тоді ж Кунцевич склав свої перші чернечі обіти - убозтва, чистоти та послуху.

Разом із чернечою рясою молодий Кунцевич прийняв і нове чернече ім'я - Йосафат. Під цим іменем він ввійшов у новий період свого недовгого життя. "Кунцевич не спокусився ні на маєтки Поповича, ні на вчену й упорядковану єзуїтську громаду, ні навіть на краще влаштовані нез'єд-нані монастирі, які могли йому забезпечити ліпші духовні й церковні можливості", - зазначають життєписці Кунце­вича.

Святотроїцький монастир знаходився у великому столичному місті, а тому був далеким від чернечих затворницьких (пустинних) ідеалів, що їх пропаґували тодішні "Життя Святих", які залюбки читав молодий Кунцевич. Переступивши монастирську браму, він зустрів зовсім іншу дійсність - чернечу пустку і гамір світських людей, що перебували поряд. Тому молодий чернець Йосафат насамперед організував свій чернечий побут та упорядкував своє життя і чинності. Почав він з головного - молитви-роздуму та богослужби. Молитва вимагала усамітнення, без якого неможлива будь-яка духовна праця над собою.

Тому Йосафат зачинився в малій келії і з неї не виходив, хіба що до церкви та спільної трапези. Життя в інших частинах монастиря його не цікавило. Своє самітне життя він проводив у довгих молитвах, суворих покутах, читанні духовних книг та роздумуванні над Божими настановами. Святе Письмо постійно лежало відкритим у нього на столі, з якого він черпав Божу мудрість та просвічення для своєї  ДУШІ.

Життя молодого ченця в напівзапустілому монастирі, без товариства, поради досвідчених співбратів, а найважливіше - без живих прикладів, справді вимагало своєрідного геройства - великої сили духу. За прикладом давніх монахів з "Життя Святих" Йосафат щодня бив сотні доземних поклонів, проказуючи одночасно коротку молитву "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного", а також виконував інші суворі покути, що часом видавались навіть нерозсудливими.

Ось як свідчить про нього його ровесник Генадій Хмельницький: "Вступивши у ченці, Йосафат вибрав церкву Святої Тройці за чернечу келію; у вільний час він читав та роздумував у каплиці св. Луки. Його ліжко було бідне -солом'яник і верета, і то тільки для виду, бо часто він спав на голій долівці, та ніколи, аж до смерті, не одягав сорочки, лише волосінницю, а своє невинне тіло підперізував залізним поясом. Серед зими можна було побачити його босим і в одній тільки волосінниці, як він молився і роздумував на ка тені біля церкви Святої Тройці. Денно і нічно бичував він своє тіло, бо долівка в келії була часто в його крові. Протягом п'яти років свого перебування в монастирі він нічого іншого не пив, крім води, набувши важкої недуги шлунка. Тому його настоятель, за порадою лікарів, наказав йому вживати узвар".

Після смерті архімандрита Ґелазія архімандритом став Самуїл Сінчило. Саме його Йосафат благав підшукати для монастиря старшого ченця-священика. Самуїл покликав з Супрасльського монастиря отця Симеона, але він виявився людиною простою, малоосвіченою, тому Йосафат скорис-тав небагато з його повчань. Сам же архімандрит Сінчило незабаром приєднався до змовників проти митрополита Іпа-тія Потія.

Серед таких сумних обставин Йосафатові довелося різьбити свій монаший характер і вдосконалюватись у чеснотах.

Не маючи в монастирі нікого, хто міг би бути для нього порадником, здався на провід Святого Духа. Щоправда, ще перед вступом у монастир заприятелював він з двома професорами академії Отців Ісусівців -зо. Фабріцієм Ковальським і о. Іваном Ґружевським. Перший навіть був якоюсь мірою його духовним провідником. Згодом Кунцевичу багато допоміг молодий доктор богослов'я Іван Рутський, з яким він пізніше обновив василіянське чернецтво. Митрополит Іпатій покладав великі сподівання на здібного й ревного Кунцевича. Однак ті плани були ділом майбутності і Божого Провидіння, та й не думав молодий Кунцевич про будь-яку реформу чернецтва, вступаючи до Василіянського Чину. Він працював над своїм власним життям. Не маючи богословської освіти, Йосафат ревно взявся до щоденного чернечого подвигу, бо не лише ряса робить людину справжнім монахом. Крім молитви й духовних роздумів, він вчився, перечитував літургічні книги, зокрема Октоїх, Мінею, Тріодь, черпаючи з них богословське знання і переконуючись у правильності своєї віри. З літургічних книг збирав також вислови Святих Отців в обороні з'єднання. Цікавився Йосафат і полемічною літературою, що тоді почала з'являтися як на захист Унії, так } проти неї.

Згодом він і сам написав декілька книжечок: "Оборона віри", "Хрищення св. Володимира", "Першість св. Петра", "Правила й устави для священиків", "Катехизм" тощо.

Коли Київський митрополит Іпатій Потій заснував у Вільно окрему митрополичу семінарію, запросив до праці богослова, грека Петра Аркудія, який допомагав йому в полеміці проти нез'єдинених та був учителем нового кліру. Молодий Кунцевич дуже швидко зблизився з семінарією, її професорами та учнями. Аркудій багато причинився до освіти Кунцевича, будучи добрим знавцем Святого Письма, Отців Церкви та східних наук. Від Аркудія він утвердився в правильності східного католицизму. Власне через нього познайомився з молодим Генадієм Хмельницьким, який згодом вступив до Василіянського Чину,  був полоцьким ігуменом і написав чи не найдокладніші свідчення про молодість Кунцевича, якого знав від 1599 року.

Ще до вступу в монастир Йосафат брав активну і безпосередню участь у всіх церковних відправах - сам співав Утреню і Вечірню, служив до Служби Божої. Він за старим київським приписом прийняв три найнижчі церковні чини - свічконосця, читця і співця. Згодом митрополит Потій висвятив Йосафата на диякона. Відтоді Кунцевич почав проповідувати Боже слово і в церкві, і в місті, заохочуючи всіх до побожного життя, сповіді та єдності з Католицькою Церквою.

Так він робив після трирічного усамітнення, бо, - як свідчить його сучасник, полоцький радник Доротей Архи-мович, який знав Йосафата з 1604 року, - "три роки від свого вступу до монастиря Святої Тройці слуга Божий добровільно не виходив з нього в місто".

Молодий диякон мав у той час дві головні цілі - жити за суворими правилами східного монашества і служити своїй Церкві згідно з давньою традицією - в єдності зі св. Апостольським Престолом у Римі.

Сам Йосафат був блискучим проповідником з добрим знанням усіх істин святої віри: пильним навчанням він здобув собі високу богословську освіту. А мав він до науки великі здібності. Про його природні дарування свідчать розповіді людей, які знали його особисто. Олександр Тишке-вич, генеральний суддя полоцької землі, стверджував: "Йосафат мав такий великий розум, що дуже складні бого­словські питання стосовно таїнства Святої Тройці, вопло-чення та їм подібні легко тлумачив. Мав чудову пам'ять. Його можна було б назвати скарбницею всіх книг Святих Отців". А доктор богослов'я і ректор Варшавської єзуїтської колегії, який дуже цінував Йосафата, вважав, що він так глибоко пояснював народною мовою найглибші тайни католицької віри, що жоден з учених богословів не міг до цього нічого додати.

Про інші прикмети нашого Святого відомо зі свідчень пізнішого митрополита Антонія Сєляви, який упродовж року жив з Йосафатом в одній келії. Ось що він пише: "Слуга Божий (Йосафат) мав звичку вставати раніше від інших, будив у зазначений час братію, потім вдаряв у церковні дзвони, скликаючи всіх на Утреню. У церкві він завжди правив Північну та співав Утреню. А дав йому Бог ангельський голос і велику любов до співу. Відслуживши 120

Утреню, виходив з монастиря, відвідував монастирі нез'є-динених, утверджуючи їх у вірі; послуговував недужим, цілуючи їхні ноги, вмиваючи і годуючи їх. Про Йосафата говорили, що його келією була церква і лікарня.

Якось Кунцевич зустрів у місті чотирьох юнаків, які мали бажання посвятитись монашому життю. Він заопікувався ними, і незабаром вони вступили до Святотроїцького монастиря. Цим Йосафат дуже втішився, бо гаряче бажав духовного відродження свого монастиря, молився і жертвував для цього свою працю й терпіння.

Особливо радів Йосафат зі вступу до монастиря Івана Велямина Рутського, який відчув у собі поклик до чернечого життя в східному обряді й у вересні 1607 року зголосився до монастиря. Незабаром він прийняв чернече ім'я Йосиф і був висвячений на священика.

Цей високоосвічений богослов вніс у монастир атмосферу глибокої науки та познайомив Святотроїцьких подвижників з життям католицьких монастирів Заходу, у той час як Йосафат був для всіх добрим прикладом суворого чернечого життя, умертвіння та плекання східного обряду. Рут-ський навчав правд св. віри, а Йосафат - обряду та побожних правил чернечого життя.

Рутський, пізніший Київський митрополит, повернувшись 1603 року до Вільно зі студій у Римі, викладав у семінарії, яку відкрив митрополит Потій. Живучи поблизу церкви Святої Тройці та ведений цікавістю і поголоскою про святість Йосафата, Рутський прагнув познайомитися з ним. Він почав часто заходити до монастиря на розмови з Йосафатом, про якого пізніше сказав: "Він завжди вів зо мною духовні бесіди, питав у мене пояснень про деякі правди віри або про деякі місця Святого Письма. І думаю, що за весь той час не почув я від нього жодного пустого слова".

Рутського вражав Йосафат, який запопадливо старався набути всіх чеснот християнської праведності, а Йосафат високо цінував Рутського за його глибоку освіченість.

З висвяченням Йосифа Велямина Рутського на священика Святотроїцький монастир нарешті дочекався духовного провідника. Тут знову ожив чернечий дух св. Василія Великого, громада молодих ченців зростала.

Рутський і Кунцевич взялися за ремонт монастиря і церкви. Йосафат збирав кошти на церкву, а Рутський на від-нову монастиря віддав частину свого родинного майна. Ремонт монастиря і церкви швидко закінчився, й за відновленими мурами запульсувало нове життя. Йосафат уже не журився про майбутнє Василіянського Чину. До чернечого життя зголошувались ідейні й віддані юнаки. Ідучи за при­кладом Рутського, до монастиря почали вступати сини з шляхетських родин. Не тільки численністю ченців й чеснотами славився тепер Святотроїцький монастир. Духовне світло чеснот його мешканців, добрий приклад та жертовність розходились по всій вільнській землі.

Монастир став своєрідним виховним закладом. Рутсь-кий навчав молодих ченців правд віри, катехизму, засад чернечої досконалості за творами св. Василія, які він простудіював у Римі, будучи студентом грецької колеґії при церкві св. Атанасія, викладав історію Церкви й учив латинської та церковнослов'янської богослужбової мов. Йосафат передавав молодим ченцям любов до обряду й бого-служби, навчаючи церковного чернечого уставу, напівів. Кожного дня в монастирі служилось Церковне Правило в його традиційних для Сходу частинах денного і нічного часу (Утреня,, Часи, Обідниця, Вечірня, Повечір'я, Північна).

З висвяченням Рутського на священика служилась щоденно також і св. Літургія. В новій чернечій громаді було відновлено й давню старохристиянську практику частого св. Причастя, яка з плином століть з різних причин призабулась. "А все те мало благодатний вплив не тільки на ченців, але й на мирян Вільно", - наголошують життєписці св. Йосафата і додають: "Церква св. Тройці була цілий день відчинена для вірних, які в будь-яку годину дня могли брати участь у церковній молитві й очистити свою душу в св. Тайні Покаяння, до якої Йосафат, спочатку лише диякон, готував вірних, даючи в тому особистий приклад і ченцям, і вірним".

Щоденною практикою молодої вільнської громади було також читання Святого Письма, церковних книг і життєписів Святих. Згодом молоді ченці користали і з викладів Митрополичої семінарії, яка містилась у прилеглих до Свя-тотроїцької церкви будинках; здібніші з них потім навчалися на вищих студіях Вільнської Академії та інших Пап­ських семінарій, також закордонних.

Молоду чернечу громаду очолювали о. Йосиф Велямин Рутський і диякон Йосафат Кунцевич, хоч на чолі самого монастиря був архімандрит Самійло Сінчило з двома-трьо-ма ченцями давнього виховання.

Саме тоді у Вільно нез'єдинені розпочали нову акцію проти Унії, задумавши усунути митрополита Іпатія Потія. У змові взяв участь і сам архімандрит вільнського монастиря - Самійло Сінчило. Щоправда, змова не вдалася, але під час нападу митрополитові було відрубано два пальці. "Це була перша кров, що згодом потекла за справу З'єднання", - зазначають деякі наші історики. Виявивши під-ступство Сінчила, митрополит Іпатій відразу позбавив його архімандритства, призначивши на його місце о. Йосифа Рутського.

Завдяки опіці нового архімандрита диякон Йосафат успішно опанував богослов'я. А митрополит Потій наприкінці 1608 року висвятив його на священика. Відтепер Йосафат міг повністю віддатись апостольській праці. Осяяний небесною ласкою та обдарований природою, він поєднав з Богом й Церквою дуже багато душ. Отець Йосафат умів промовляти до людей усіх прошарків. Його покора перема­гала всіх, а ласкавість обеззброювала й найзавзятіших супротивників. Не дивно, що під його впливом багато нез'єд-наних наверталось до Католицької Церкви, через що вороги називали його душехватом. Та Йосафат на це тільки усміхався, промовляючи: "Дав би Бог, щоб я "захватив" усі душі для з'єднання!"

Він розумів, що головною причиною ненависті до Унії був брак релігійної свідомості народу. Тому Йосафат іде між простолюддя. Часто можна було бачити, як він проповідував на вуляцях, на полі, в лісі, а часом і в корчмі. Йосафат учив народ вічних правд, старався привести душі до Бога, св. Тайн; навчав їх молитися. Відвідував хворих, допомагав бідним, опікувався покривдженими. З апостольською ревністю ніс потіху в'язням і засудженим на смерть.

Особливу увагу Йосафат приділяв молоді. Він залюбки розмовляв з дітворою, пояснював їм катехизм, навчав мо  г  литов, готував до першого св. Причастя. Йосафата часто можна було бачити між дітьми на пасовиську, коли він оповідав їм пригоди з життя Святих чи співав з ними побожні пісні.

Під впливом цього священика громада з'єдинених у Вільно значно зросла. Поєднання з Римом тут уже вкорінилось. На жаль, нові обов'язки в Чині не дозволяли Йоса-фатові цілком посвятитись праці над з'єднанням Церков. Однак було певне, що цей апостолят став головною справою життя Йосафата. За Христове гасло "Щоб усі були одно" він був готовий віддати і життя.

В той час, коли Йосафат займався вірними в церкві й поза нею, Рутський клопотався монастирем і вихованням молодих ченців. Оскільки ж митрополит Потій щораз частіше потребував допомоги Рутського в управлінні розлогою митрополією, все більше монастирських обов'язків лягало на плечі Йосафатові. А монаша родина Святотроїцького монастиря постійно зростала, і в 1613 році тут було вже близько 50 молодих ченців. Отже з'явилася потреба в новому монастирі, про що подбало Боже Провидіння.

Саме в той час литовський шляхтич Григорій Тризна збудував монастир для своєї дочки, монахині в Битені, поблизу Слоніма (в Новгородському воєводстві). Не маючи духовного проводу в пустинному Битенському монастирі, монахиня перейшла до вільнського монастиря Сестер Ва-силіянок, що тоді також гарно розвивався, а її монастир Тризна подарував василіянам, яким уже було затісно у Вільно. Рутський надзвичайно втішився такою даровизною. Ігуменом у Битені він призначив Йосафата й одночасно перевів туди новіціят. Таким чином священик перейняв опіку над вихованням молодих василіян. Завдяки прихильності титаря-доброчинця і наполегливій праці Йосафата монастир у Битені швидко став на ноги, будучи першим нові-ціятом вільнської реформи упродовж  XVII  сторіччя.

Крім битенської обителі Йосафат постарався для вільнського чернецтва ще й про інший монастир, який згодом став славою Білоруської Церкви. Недалеко від Битеня мав свої посілості смоленський каштелян Іван Мелешко, людина чесна, православного віровизнання. Та вже з першої зустрічі Мелешко був захоплений битенським ігуменом Йо-сафатом, і між ними зав'язалася щира приязнь, яка привела Мелешка до св. Сповіді і св. Причастя в Католицькій Церкві. Він навернувся і став оборонцем східного католицизму. З вдячності за навернення Мелешко подарував василіянам село Жировиці, де була церква з чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, яка славилась чудами на всю околицю.

Та коли в Литві поширився протестантизм, прощі до чудотворної ікони припинились, монастирське добро загарбали світські люди, а церква не мала належної обслуги. Тільки кілька разів на рік невеличка горстка довколишніх вірних вшановували чудотворну Богородицю. Та з перейняттям Йосафатом Жировиць (жовтень 1613 року) духовне життя тут відновилось. Священик відбудував церкву, спорудив при ній монастир та відновив славні прощі на честь Жировицької Богородиці. У цьому йому допомогли довколишні шляхтичі. А Лев Сапіга, литовський канцлер, наділив Жировиці землями з кількома селами.

В новому монастирі Йосафат поселив вільнських ченців, які обслуговували церкву і прочан. "І зароїлись побожним людом стежки і шляхи до Жировиць, - писали сучасники, - загомоніла знову пісня, понеслася в небо молитва, а звідти спливали ласки й чуда. Ченці проповідували правду і праведність, добрим прикладом заохочуючи до побожного християнського життя".

Йосафат вславився тут передусім як проповідник і сповідник, виконуючи місію серед місцевих шляхтичів і вельмож, збайдужілих до віри й рідної Церкви, чимало з яких пішли шукати істину в протестантських церковних громадах. Священикові вдалося, за заступництвом Жировицької Богородиці, навернути в католицизм нащадка роду Солта-нів, який спершу зустрів слугу Божого зневагами, прокльонами та богохульствами. Але Божа ласка діяла своїми не­відомими шляхами. І, може, в тому самому лісі, де колись Богородиця з'явилася його предкові, нащадок розкаявся, висповідався і прийняв католицьку віру.

Влітку 1613 року помер митрополит Іпатій Потій, його наступником став Йосиф Велямин Рутський. Архімандритом Святотроїцького монастиря він призначив Йосафата, який на початку 1614 року залишив Жировиці. Вільнські ченці з цього дуже раділи, бо для них Йосафат був скоріше батьком, аніж настоятелем. Тішилися й місцеві миряни, бо ще не забули ревності й доброти колишнього свого душ-пастиря. Проте сумували за Йосафатом битенсько-жирови-цька братія й вірні, бо й там для багатьох тисяч душ Йосафат став "первопричиною спасіння, яке Божою благодаттю і милістю Пресвятої Богородиці щоденно звершувалось через Жировицький монастир", - як казав о. Герман Гости-ловський, підсумовуючи перебування Йосафата в Жировицях.

Вільнський монастир Йосафат застав у повному розквіті. Якщо 1604 року там був тільки один чернець - він сам, - то в 1614 році було вже 60 самовідданих ченців, і їхня кількість зростала з року в рік. Тож першою турботою Йосафата стала розбудова монастиря. Він знайшов щедрих жертводавців, які не жаліли свого майна для благородної мети.

Ідучи слідами св. Василія Великого, Йосафат намагався розгорнути широку доброчинну діяльність. Хоч сам з ченцями жив дуже скромно, завжди знаходив можливість допомогти своїм ближнім. Вірні щодня бачили в ньому ідеал монапіої праведності. Вбогі, сироти і вдовиці мали в його особі великого добродія, знедолені - свого потішителя, гноблені - оборонця.

Йосафат діяв за словами св. Василія Великого: "Хто любить ближнього, той виконує заповідь любові до Бога". Коли стривожені економи монастиря вказували на потреби братії, Йосафат відповідав: "Даймо бідним, а Бог дасть нам" або казав так: "Даймо і решту, а якщо в нас нічого не лишиться, то будуть мати бідні!". Йосафат та його братія найбільше покладалися на Боже Провидіння.

Як засвідчують життєписці, навіть чудами Бог допомагав своєму вірному слузі, а через нього - й іншим. Ось кілька таких прикладів. Одна вдова опинилася у великій матеріальній скруті, а в Йосафата не було ані сотика. Та він пообіцяв жінці дати їй першу милостиню, яку одержить, а сам пішов до церкви на молитву. В той час якийсь незнайомець передав для нього калитку з грішми. Йосафат, навіть не заглянувши до неї, віддав її жінці. Коли виявилось, що там була дуже велика сума, чесна жінка хотіла частину віддати Йосафатові, та він сказав: "Твоє щастя, бери та йди".

Якось не було що дати до столу численним ченцям. Тоді Йосафат з братією подались до церкви на молитву. А коли вийшли, на подвір'ї вже стояло п'ять возів різної поживи, які прислав невідомий добродій.

Йосафат відзначався справжньою батьківською любов'ю і дбайливістю до своїх духовних синів. Його настояте-льство було радше служінням братії. Будучи до себе суворим і невибагливим, усе віддавав на потребу спільноти. Коли якийсь вільнський міщанин подарував йому нову рясу, він віддав її для вжитку іншому ченцеві. При від'їзді з Жиро-виць отримав у подарунок від Григорія Тризни плащ на лисячому хутрі. Йосафат відразу велів пошити з нього зимові шапки для братії.

У Вільно він був не тільки архімандритом монастиря, але також учителем новиків, духовним провідником ченців та їхнім сповідником. Особливо дбав про студентську братію. Передусім старався розбудити в молодих монахів безмежну любов до Бога й беззастережне довір'я до Нього. За це спливали з неба щедрі ласки та Боже благословення, і за короткий час вільнський монастир Святої Тройці заяснів святими ченцями. Життєписець Йосафата єпископ Яків Суша записав про першого померлого ченця вільнської реформи, що той дійшов під проводом Йосафата до великої святості і сподобився перед смертю явління св. Василія, який, передаючи його Богові, мовив: "Оце перша квітка з мого відновленого городу".

Життєписці св. Йосафата згадують і про інших учнів нашого Святого, які вславились чернечою досконалістю та надзвичайними Божими даруваннями. Наприклад, ієромонах Єротей Цісович, пізніший учитель новиків у Битені, проганяв злих духів, лікував недужих та мав дар біолокації, тобто одночасно міг перебувати в різних місцях. А передчуваючи близьку смерть, він подався з Битеня до Жировиць, де помер перед чудотворним образом Пресвятої Богородиці. Через двадцять років після смерті відкрили його домовину - тіло було нетлінне. Великою праведністю вславився також ієромонах Семен Яцкевич. Смерть зустріла його саме тоді, коли він проказував останні свої слова: "Вірую, Господи, надіюся на Тебе, люблю Тебе..." Його тіло, висушене постами, збереглось нетлінним, при ньому діялися чуда.

З духовної школи Йосафата у Вільно вийшли такі визначні діячі Церкви й Василіянського Чину: вчений письменник і архімандрит Лев Крезва, згодом Смоленський архієпископ (1625-1639); Антін Сєлява - наступник Йосафата в Полоцьку, пізніший Київський митрополит (1640-1655), архімандрит Пахомій Оранський, згодом Пинський і Турівський єпископ (1637-1653); о. Генадій Хмельницький

Соціальний обмін:
Повернутися вгору